Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 757/29485/16-ц
провадження № 61-19026св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - публічне акціонерне товариство «РайффайзенБанк Аваль»,
представник відповідача - Колісніченко ЄвгенЮрійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_5, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року у складі судді Фаркош Ю. А. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2005 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 8 000,00 євро строком на 36 місяців.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 26 травня 2005 року були укладені два договори іпотеки, згідно з яким він передав в іпотеку банку належні йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та домоволодіння по АДРЕСА_2 У подальшому між ними були укладені додаткові договори № 1 від 26 травня 2006 року та № 2 від 20 травня 2008 року до договору іпотеки від 26 травня 2005 року.
26 травня 2005 року між ним та ВАТ «РайффайзенБанк Аваль» з метою забезпечення вимог банку за кредитним договором від 26 травня 2005 року були укладені договори застави товарів в обігу та застави обладнання, а саме - металевого кіоску по АДРЕСА_3
Крім того, 26 травня 2005 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9 був укладений договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати за зобов'язаннями боржника - ОСОБА_4, які виникають з умов кредитного договору від 26 травня 2005 року, у повному обсязі цих зобов'язань.
На основі кредитного договору від 26 травня 2005 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» були укладені договори про видачу траншу кредиту від 26 травня 2005 року, від 18 квітня 2010 року, від 20 травня 2008 року.
Вказував, що при укладенні кредитного договору банком було порушено положення статей 203, 215 ЦК України, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови цього договору є несправедливими, існує дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача, відсутня істотна умова договору - сукупна вартість кредитного договору, відсутній детальний розрахунок загальної вартості кредиту для споживача, що позбавило позичальника можливості оцінити умови та порядок погашення кредиту. Фактична відсоткова ставка, виходячи з умов договору, розрахована невірно, що значно здорожує вартість кредиту. Майно, передане ним в іпотеку банку є спільною сумісною власністю подружжя, однак банк не отримав згоди іншого співвласника - його дружини на передачу цього майна в іпотеку. У договорі поруки не встановлено порядок ознайомлення поручителя зі змінами, які можуть вноситися до кредитного договору.
Також, банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, оскільки не мав індивідуальної ліцензії або спеціального дозволу на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті на території України, як це передбачено у статтях 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
На підставі вказаного, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсними: кредитний договір від 26 травня 2005 року, разом із додатковими угодами до цього договору, договори іпотеки від 26 травня 2005 року, разом із додатковими угодами до цих договорів, договір поруки від 26 травня 2005 року, договори застави товарів в обігу та обладнання від 26 травня 2005 року, договори про видачу траншу кредиту від 26 травня 2005 року, від 18 квітня 2010 року, від 20 травня 2008 року, разом із додатковими угодами до цих договорів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник перед укладенням спірного кредитного договору був обізнаний про умови кредитування, вартість кредиту, супутні послуги та тарифи. Підписавши кредитний договір, позивач підтвердив свій намір на отримання кредиту і таке волевиявлення було вільним та спрямованим на настання реальних наслідків. Будь-яких застережень до договору позивач не зазначив, із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення положень договору до відповідача не звертався, частково договір виконав. Крім того, позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що працівники банку своїми діями ввели його в оману під час укладання оспорюваного правочину. Надаючи позивачу кредит в іноземній валюті, банк не порушив вимоги законодавства, оскільки мав генеральну ліцензію на право здійснювати банківські операції в іноземній валюті.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено з інших підстав.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Встановивши, що банк у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду доказів на підтвердження правомірності здійснення валютних операцій у 2005 року та виконання банком вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання інформації про сукупну вартість кредиту, а із позовом про визнання недійсними кредитного договору від 26 травня 2006 року та укладених на забезпечення цього зобов'язання договорів іпотеки та поруки від 26 травня 2006 року ОСОБА_4 звернувся у червні 2016 року, суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Стосовно позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору у зв'язку з відсутністю згоди дружини позивача на укладення цього правочину, то у цій частині вимоги є безпідставними, оскільки кредитний договір не є договором з приводу розпорядження спільним майном, тому на його укладення згода другого з подружжя не потрібна.
Стосовно вимог про визнання недійсними договорів іпотеки у зв'язку з відсутністю згоди дружини позивача на укладення цього правочину, то ця обставина не свідчить про порушення прав позивача, оскільки його дружина, права якої могли бути порушені укладенням цих правочинів, із самостійним позовом до суду не зверталася, доручення на представництво її інтересів позивачу не видавала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала заяву про відмову від касаційної скарги.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу було передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
Листами від 04 червня 2018 року і від 18 липня 2018 року ОСОБА_4 та його представників: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було повідомлено про наслідки відмови від касаційної скарги та, з урахуванням цього, запропоновано уточнити заяву про відмову від касаційної скарги.
Вказані листи були залишені заявником та його представниками без відповіді.
З урахуванням цього, Верховний Суд у складів колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що ОСОБА_4 не підтвердив свій намір відмовитися від касаційної скарги, тому суд здійснює перегляд судових рішень на загальних підставах.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності, суд не врахував, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Суди не з'ясували усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, зокрема, часу, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, та наявності правових підстав для застосування позовної давності. Так, про порушення своїх права, позивач дізнався лише у травні 2016 року, коли звернувся за наданням правової допомоги, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Також суди не надали належної оцінки тій обставині, що оспорювані договори кредиту та іпотеки були укладені без згоди дружини позивача.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає залишенню без задоволення.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та засто