Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 484/4076/14-ц
провадження № 61-13919св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2016 року у складі колегії суддів:
Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про виконання грошового зобов'язання.
Позовна заява мотивована тим, що 10 березня 2009 року між ним та
ОСОБА_5 (чоловіком відповідачки) укладено договір позики у простій письмовій формі, за яким він передав останньому 170 тис. грн на строк до
10 травня 2009 року. Однак у визначений договором строк ОСОБА_5 повернуто лише частину боргу у розмірі 20 тис. грн.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області
від 09 червня 2009 року, яке набрало законної сили 29 червня 2009 року,
з ОСОБА_5 на його користь стягнуто 150 тис. грн на погашення боргу за указаним договором позики.
12 серпня 2009 року дружина боржника - ОСОБА_3 видала йому розписку, якою визнала суму боргу та зобов'язалася погасити борг зі сплатою 15 % річних за користування коштами.
Крім того, 07 грудня 2009 року на виконання того ж боргового зобов'язання відповідачка видала йому розписку про повернення 160 тис. грн до 12 вересня 2010 року, у зв'язку з чим просила зняти арешт з належної їм із чоловіком квартири, накладений судом у порядку забезпечення позову, для продажу квартири з метою погашення боргу.
У подальшому подружжя ОСОБА_5 розірвали шлюб, квартиру відповідачка продала, а кошти йому не повернула, про що він дізнався у грудні 2013 року після повернення йому виконавчого документа державною виконавчою службою.
Посилаючись на те, що інших правочинів або боргових зобов'язань, крім тих, що випливають із договору позики, укладеного з ОСОБА_5 10 березня
2009 року, у нього з ОСОБА_3 не має, відповідачка давала згоду на отримання ОСОБА_5 позики, сума якої використана в інтересах сім'ї, збільшуючи та уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_3 277 502 грн боргу, з яких: заборгованість за договором позики - 150 тис. грн; збитки, завдані неналежним виконанням договору позики, - 127 502 грн.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області
від 09 грудня 2015 року у складі судді Літвіненко Т. Я. позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_2 150 тис. грн у рахунок погашення заборгованості за договором позики. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що після ухвалення судового рішення про стягнення боргу за вищевказаним договором позики з
ОСОБА_5 на користь позивача, його грошове зобов'язання з повернення боргу за договором позики перевела на себе ОСОБА_3, яка, видавши позивачеві 07 грудня 2009 року розписку, зобов'язалась його виконати після продажу квартири, проте не виконала.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними, у зв'язку з ненаданням позивачем належних та допустимих доказів переведення на ОСОБА_3 боргових зобов'язань за договором позики від 10 березня 2009 року, а також виникнення між сторонами самостійних правовідносин з повернення боргу.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. ОСОБА_2 посилався на те, що розписка є не тільки підтвердженням укладення та схвалення договору позики та підтверджує, що ОСОБА_3, надавши йому 07 грудня 2009 року розписку, взяла на себе зобов'язання з повернення боргу за договором позики від 10 березня
2009 року, з чим і погодився ОСОБА_5, так як останній поступився відповідачці своєю часткою в майні у квартирі, розташованій по
АДРЕСА_1 Таким чином, відбулось фактичне переведення боргу відповідно до статей 520, 521, 513 ЦК України, виходячи з форми змісту і суті зобов'язання. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково вказав, що розписку не можна вважати не лише самим договором про переведення боргу, а і доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору, оскільки відсутні основні умови такого договору, а саме - не вказано про взяття на себе зобов'язань іншої особи, не визначені такі зобов'язання та умови переведення боргу, а сама розписка від 12 серпня
2009 року видана не йому, а іншій особі, тому взагалі не може розглядатись як доказ наявності правовідносин між сторонами.
У січні 2017 року надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_3, в якому вона посилалась на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а касаційна скарга ОСОБА_2 є безпідставною, оскільки не ґрунтується на фактичних обставинах справи.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скаргаОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що з 24 жовтня 1998 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5
На підставі договору безпроцентної позики від 10 березня 2009 року
ОСОБА_2 передав у борг ОСОБА_5 170 тис. грн з терміном повернення до 10 травня 2009 року.
У пункті 2.1 указаного договору зазначено про те, що позика надається ОСОБА_5 для організації бізнесу, у разі невиконання зобов'язання позичальник зобов'язався передати у власність ОСОБА_2 квартиру № 25
по АДРЕСА_1 (пункт 9 договору).
У визначений договором строк ОСОБА_5 повернув лише частину боргу у розмірі 20 тис. грн.
26 травня 2009 рок