Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 727/2156/17
провадження № 61-30855 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю «Чернівецька пересувна механізована колона № 76»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю «Чернівецька пересувна механізована колона № 76» (далі ТДВ «ЧПМК №76») про визнання недійсною додаткової угоди до договору будівельного підряду.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 30 серпня 1997 року між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, за час якого між його дружиною та ТДВ «ЧПМК №76» укладено договір будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року
№ 275, оплата за яким здійснювалась за рахунок спільних коштів. 09 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ТДВ «ЧПМК №76» укладено додаткову угоду № 3 до договору будівельного підряду, якою зазначений договір розірвано в частині виконання зобов'язань щодо будівництва нежитлових приміщень НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що додаткова угода до договору будівельного підряду є фіктивною, оскільки укладена з метою приховати набуте у шлюбі майно, та без його письмової згоди, просив визнати недійсною додаткову угоду від 09 червня 2016 року № 3 до договору будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року №275, укладеного між ОСОБА_2 та ТДВ «ЧПМК №76».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду від 09 червня 2016 року № 3 до договору будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року № 275 про розірвання договору будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року № 275 в частині приміщень НОМЕР_1 та НОМЕР_2.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони на момент укладення додаткової угоди від 09 червня 2016 року не бажали настання правових наслідків притаманних реальній угоді про розірвання договору, про що свідчить прийняття ТДВ «ЧПМК №276» після укладення оскаржуваної додаткової угоди грошових коштів від ОСОБА_2, як оплати за будівництво нежитлових приміщень за договором підряду, не повернення надлишку отриманих від ОСОБА_2 грошових коштів та мовчазна згода ТДВ «ЧПМК №276» на користування нею спірними нежитловими приміщеннями, що свідчить про фіктивність оскаржуваного правочину. Суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про визнання оскаржуваної угоди недійсною з тих підстав, що вона була укладена без його письмової згоди оскільки посилання позивача на фіктивність угоди та укладення її за відсутності згоди іншого з подружжя є взаємовиключними підставами, так як укладення угоди без згоди іншого з подружжя притаманне договору, який тягне за собою настання реальних правових наслідків, на настання яких і потрібна згода іншого з подружжя, тоді як фіктивна угода не передбачає настання правових наслідків її укладення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТДВ «ЧПМК №76» задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність волевиявлення ТДВ «ЧПМК №76» та ОСОБА_2 на настання правових наслідків за додатковою угодою про розірвання договору будівельного підряду, оскільки після розірвання договору будівельного підряду з ОСОБА_2, ТДВ «ЧПМК №76» уклало договір будівельного підряду спірних нежитлових приміщень з іншою особою, що свідчить про реальність настання правових наслідків оскаржуваного правочину. Крім того, суд не погодився з висновками суду першої інстанції про користування ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями НОМЕР_1 та НОМЕР_2 за згодою ТДВ «ЧПМК №76», оскільки користування відбулося внаслідок самовільного демонтажу ОСОБА_2 стіни між приміщенням НОМЕР_3 та приміщенням НОМЕР_4. Здійснення оплати ОСОБА_2 після розірвання договору будівельного підряду та не повернення ТДВ «ЧПМК №76» отриманих від неї коштів саме по собі не свідчить про відсутність у товариства наміру настання юридичних наслідків при укладенні оскаржуваної додаткової угоди. Суд відхилив вимоги позивача про визнання оскаржуваної додаткової угоди недійсною за відсутності письмової згоди другого з подружжя на її укладення, вказавши на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що
ОСОБА_2 та ТДВ «ЧПМК №76» діяли недобросовісно, зокрема, що ТДВ «ЧПМК № 76» було відомо чи могло бути відомо про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та, що оскаржувану додаткову угоду укладено за відсутності згоди другого з подружжя.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 09 листопада 2017 року, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 203, 215, 234 ЦК України та не надав належної оцінки факту прийняття ТДВ «ЧПМК №76» грошових коштів від ОСОБА_2 за договором будівельного підряду після укладення оскаржуваної угоди про його розірвання, не поверненню їх ОСОБА_2, як помилково зарахованих, та продовження користування ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями, що були предметом договору будівельного підряду після укладення оскаржуваної угоди, що на думку заявника, свідчить про відсутність у сторін оскаржуваної угоди наміру створити правові наслідки та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Вказував на те, що наявність договору будівельного підряду щодо спірних нежитлових приміщень між ТДВ «ЧПМК № 76» та іншою особою -
ОСОБА_3 спростовується листом ТДВ «ЧПМК № 76» від 15 листопада
2016 року № 211, адресованим ОСОБА_2, з пропозицією придбати спірне нежитлове приміщення НОМЕР_1. Надані суду квитанції про сплату ОСОБА_3 грошових коштів на користь ТДВ «ЧПМК №76» не є підтвердженням здійснення нею оплати саме за нежитлове приміщення НОМЕР_1, оскільки в призначенні платежу відсутнє посилання на реквізити договору будівельного підряду чи конкретне нежитлове приміщення. Також зазначав, що справа була розглянута неповноважним складом апеляційного суду, оскільки суддя Одинак О. О. не міг брати участь у її розгляді та підлягав відводу, оскільки його брат ОСОБА_4 надавав консультації ТДВ «ЧПМК №76» при вирішення спору у справі №727/1092/18, сторони та предмет позову якої є тотожними даній справі.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ЧПМК № 76», у якому зазначено про те, що оскаржуваним правочином не порушуються права позивача, оскільки додаткова угода про розірвання договору будівельного підряду не є правочином щодо розпорядження спільним майном, а тому отримання згоди іншого з подружжя на її укладення законом не вимагається. Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законними та обгрунтованими, а доводи касаційної скарги щодо фіктивності оскаржуваного правочину безпідставними, оскільки прагнення ТОВ «ЧПМК №76» досягти реального настання правових наслідків його укладення, підтверджується зібраними у справі доказами.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
29 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати д