Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 154/3223/15
провадження № 61-36759св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 січня 2018 року у складі головуючого-судді Лященка О. В., та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено чотири договори купівлі-продажу, посвідчені нотаріусом. Предметом договорів купівлі-продажу було нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення торгового центру, адміністративне приміщення, земельна ділянка, цільове призначення якої для обслуговування об'єктів комерційного призначення (торгового комплексу), що знаходяться по АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що вказані договори купівлі-продажу було укладено від його імені на підставі довіреності від 25 лютого 2014 року ОСОБА_5, який є чоловіком ОСОБА_4 Він не мав наміру та бажання на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу. Довіреність видана ОСОБА_5 є способом забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 25 лютого 2014 року, згідно з яким він отримав у борг від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 150 тис. дол. США. Саме укладенням договору позики було зумовлено видання довіреності на ім'я ОСОБА_5, згідно якої він мав право розпоряджатись спірним нерухомим майном тільки у випадку невиконання або порушення умов договору позики. ОСОБА_5 було відомо про те, що він вчиняє дії необхідні для скасування довіреності від 25 лютого 2014 року.
Позивач вважає, що оспорювані договори купівлі-продажу були укладені від його імені ОСОБА_5 в своїх інтересах, так як ОСОБА_5 перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 і спірні об'єкти належать ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності. Договори купівлі-продажу були укладені на вкрай невигідних для нього умовах, так як продані по істотно заниженим цінам.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати недійсними: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення торгового центру, загальною площею 2 363,6 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; договір купівлі продажу адміністративного приміщення (А-2), загальною площею 165,7 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення торгового центру (3-1), загальною площею 184 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,5647 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів своїх позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 січня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення місцевого суду відповідає вимогам закону, при його ухваленні повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми. При цьому апеляційним судом зазначено про те, що ОСОБА_3 не надано доказів відсутності у нього волевиявлення на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, довіреність видана на тривалий термін та не містила будь-яких обмежень щодо часу її виконання. ОСОБА_3 було відомо про те, що ОСОБА_5 вживались заходи щодо продажу належних ОСОБА_3 об'єктів нерухомості, однак останній скасував дію довіреності лише після укладення оспорюваних договорів. Крім того, нерухоме майно придбане ОСОБА_4, хоч і під час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, що одержані нею від третіх осіб внаслідок договорів дарування та позики.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано того, що ОСОБА_4 придбала нерухоме майно як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, а тому це майно є спільним майном подружжя. Вказані обставини підтверджуються рішенням Апеляційного суду Волинської області від 21 вересня 2015 року у справі № 154/2995/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, неправильно витлумачив правову позицію, яка викладена в постановах Верховного Суду України № 6-79цс13 від 02 жовтня 2013 року та № 6-1327цс15 від 18 травня 2016 року, оскільки майно фізичної особи-підприємця, набуте в період шлюбу за рахунок належних подружжю коштів, також вважається спільним майном подружжя, як і будь-яке інше майно, що набуте в період шлюбу. Суд не врахував, що ОСОБА_4 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу. Також поза увагою судів залишилась правова позиція щодо застосування частини першої статті 232 ЦК України та частини третьої статті 238 ЦК України, яка викладена в постанові Верховного Суду України № 6-5цс12 від 14 березня 2014 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказані справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справив касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до довіреності від 25 лютого 2014 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_5 бути його представником, користуватися і розпоряджатися (продавати, обміняти, передавати в заставу та іпотеку, передавати в оренду та найм тощо) від його імені за ціною та на умовах на його розсуд належними йому на праві приватної власності об'єктами нерухомого майна, а саме: нежитловим приміщенням торгового центру (Ж-1) загальною площею 2 363,6 кв. м; нежитловим приміщенням торгового центру (3-1) загальною площею 184,0 кв. м; адміністративним приміщенням (А-2) загальною площею 165,7 кв. м; земельною ділянкою, загальною площею 0,5647 га, які розташовані по АДРЕСА_1.
На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_5 від імені позивача ОСОБА_3 продав належні останньому на праві приватної власності вищезазначені об'єкти нерухомого майна своїй дружині відповідачу ОСОБА_4, уклавши з нею відповідні договори купівлі-продажу від 25 вересня 2014 року, посвідчені приватним нотаріусом.
Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, НОМЕР_4 об'єкти нерухомого майна, що є предметом договорів купівлі-продажу, зареєстровані за ОСОБА_4
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
ОСОБА_3, звертаючись до суду з указаним позовом, просив визнати недійсними оспорювані договори купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, зокрема, на підставі частини третьої статті 238 ЦК України, оскільки ОСОБА_5, діючи в своїх інтересах на підставі довіреності, відчужив належне позивачу майно, своїй дружині ОСОБА_4
Згідно із частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або