Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
місто Київ
справа № 587/158/16-ц
провадження № 61-3385св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «АІСЕ Україна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у складі судді Степаненка О. А. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 13 червня 2016 року у складі колегії суддів: Попруги С. В., Гагіна М. В., Рибалки В. Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 02 лютого 2016 року звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» (далі - ПрАТ «АІСЕ Україна») про визнання недійсними окремих умов договору та відшкодування збитків, просила визнати недійсними умови статті 5 угоди від 21 серпня 2008 року № 204617, статей 4 та 5 додатка № 2 до угоди від 21 серпня 2008 року № 204617 щодо надання ПрАТ «АІСЕ Україна» права самостійно змінювати суму заборгованості, зокрема збільшувати її в разі зміни ціни автомобіля.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 21 серпня 2008 року між нею та ПрАТ «АІСЕ Україна» в межах створеної відповідачем в Україні системи надання послуг з придбання автомобілів «Автоплан» укладено угоду № 204617 та підписано додатки № 1 та № 2 до неї. Укладена угода за правовою природою є договором про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Відповідач взяв на себе зобов'язання за плату забезпечити придбання позивачем товару за рахунок об'єднаних грошових коштів учасників, а учасник, в свою чергу, зобов'язався сплатити вартість товару та вартість надання послуги шляхом внесення періодичних платежів. Додаток № 1 до угоди передбачав отримання позивачем автомобіля марки ДЕУ Lanos 1,5, за ціною 52 600, 00 грн.
29 серпня 2011 року між сторонами угоди підписано додаток № 3 до угоди № 204617, в якому зазначено, що на момент підписання цього додатка учасник системи сплатив 27 110, 83 грн, заборгованість учасника системи на момент підписання цього додатка складала 72 803, 62 грн. Термін дії угоди становив до 31 грудня 2016 року.
Додаток № 3 до угоди відповідно до підпункту 12.2.7, статті 12 додатка № 2 до угоди «відображає та фіксує станом на дату отримання автомобіля належні за угодою внески, які має сплатити учасник системи до закінчення графіка внесків, та форму їх сплати за угодою». Тобто, підписавши додаток № 3, позивач розраховував на те, що за угодою вона має остаточну узгоджену сторонами угоди заборгованість у сумі 72 803, 62 грн. Разом з тим додатком № 3 передбачено, що «відповідно до пунктів статті 5 угоди та статей 4, 5 Додатка № 2 до угоди сума заборгованості може бути змінена в разі зміни ціни автомобіля». Під час здійснення перевірки суми всіх сплачених позивачем коштів за угодою № 204617 виявлено, що позивачем на підставі пред'явлених відповідачем рахунків фактично сплачено грошові кошти у сумі 107 615, 17 грн, що підтверджується платіжними квитанціями (розрахунком суми сплачених позивачем коштів). На переконання позивача, відповідачем безпідставно направлено на адресу позивача, а позивачем оплачено рахунки на загальну суму 7 700, 72 грн (107 615, 17 грн - 99 914, 45 грн). Зазначена сума є збитками позивача, понесеними у зв'язку з порушенням відповідачем взятих зобов'язань за Угодою.
Стислий виклад заперечень відповідача
ПрАТ «АІСЕ Україна» позовні вимоги не визнало, заявило про сплив позовної давності для звернення позивача до суду. Умови надання позивачеві послуг на підставі угоди та інформація про ці послуги викладені досить детально і зрозуміло в угоді та додатках до неї. Позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання. У позивача відповідно до пункту 16.7 статті 16 додатка № 2 до угоди було 7 календарних днів від дати підписання угоди для самостійного повторного ознайомлення з умовами угоди та додатків до неї та у випадку незгоди з умовами угоди - для її розірвання. Позивач в семиденний термін не зверталася до ПрАТ «АІСЕ Україна» із заявою про розірвання угоди у визначеному порядку, а отже умови угоди були зрозумілі позивачу, він вважав їх справедливими стосовно себе. Предметом угоди про надання послуг є не купівля-продаж автомобіля, а послуги, які надаються за системою «Автоплан». Тобто предметом оспорюваної угоди є надання учаснику системи послуг, спрямованих на придбання автомобіля, а не купівлі-продажу автомобіля, про що зазначала позивач. На правовідносини між позивачем та відповідачем не поширюється дія норм статті 691 ЦК України, на які посилається у своєму позові позивач.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 19 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПрАТ «АІСЕ Україна» про захист прав споживачів за безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що укладений між сторонами договір узгоджується з положеннями статті 3 ЦК України щодо свободи договору та свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, статті 6 ЦК України, відповідно до якої сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, статтею 12 ЦК України, за якою особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд, статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що ознак, зазначених у частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», під час судового розгляду не встановлено, тому кваліфікувати умови укладеного між сторонами договору як несправедливі відсутні законні підстави.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 13 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 квітня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, позивачем не доведено наявність несправедливих умов договору, і доводи апеляційної скарги не містять відомостей, які б підтверджували такі ознаки. Позивачем не доведено, що сума в 7 700, 72 грн є збитками, які заподіяні відповідачем. Зазначена сума грошових коштів сплачена ОСОБА_2 саме на виконання умов укладеної угоди, іншого не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 13 червня 2016 року, ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила частини третьої статті 632 ЦК України, не надано належної правової оцінки положенням додатка від 29 серпня 2011 року № 3 до угоди від 21 серпня 2008 року № 204617. Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано до спірних правовідносин пункт 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ «АІСЕ Україна» просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2
ПрАТ «АІСЕ Україна» зазначає, що заявником не обґрунтовано, у чому полягає порушення принципу добросовісності, істотний дисбаланс та якої шкоди зазнала ОСОБА_2 На обґрунтування доводів відзиву на касаційну скаргу відповідач посилався на необхідність застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13.
Відомості про рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в Перейти до повного тексту