Постанова
Іменем України
25 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 243/312/18
провадження № 61-748св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго»,
представник позивача - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі судді Космачевської Т. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2108 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (далі -
ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго») про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 працювала в
ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» на посаді заступника начальника ОБНТРЕ Дирекції по технічному забезпеченню продаж електроенергії.
Незважаючи на Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, керівництвом ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» було прийняте рішення про продовження здійснення своєї господарської діяльності на непідконтрольній території України, а саме у місті Горлівка Донецької області з залишенням відповідної частини працівників для нормального функціонування підприємства.
За взаємною домовленістю сторін між нею та відповідачем, 31 березня
2017 року вона була звільнена з підприємства. Але в порушення норм трудового права відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, а також не видав їй її трудову книжку.
ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2017 року у сумі 12 389,96 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі
20 393,34 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки у сумі 91 235,16 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 550,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі
640,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції,
ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги десять днів з дня отримання копії ухвали суду.
Ухвала мотивована тим, що заявниками не сплачено судовий збір. При цьому суд дійшов висновку про те, що у справах про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки позивачі від сплати судового збору не звільняються.
На виконання вимог ухвали суду, представник ОСОБА_4 -
ОСОБА_5 надав апеляційному суду пояснення, в якому вказає, що ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки, оскільки ця оплата входить до основного фонду оплати праці відповідно до пункту 2.1.1. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2014 року № 114/8713.
Доказів щодо сплати судового збору заявником не надано.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2018 року визнано неподаної та повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником станом на
11 грудня 2018 року вимоги ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху не усунуто, судовий збір заявником не сплачено. Суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу слід визнати неподаною та повернути заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
29 грудня 2018 року ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 грудня
2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки є заробітною платою (винагородою), яка виплачується працівнику за період, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати. Таким чином ця оплата входить до основного фонду оплати праці відповідно до пункту 2.1.1. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2014 року № 114/8713. А тому ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки.
Доводи інших учасників справи:
15 лютого 2019 року ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
28 січня 2019 року матеріали цивільної справи № 243/312/18 надійшли до Верховного Суду.
29 січня 2019 року матеріали цивільної справи № 243/312/18 передано судді-доповідачу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюют