Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 646/3972/16-ц
провадження № 61-28761св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6 (позивач за зустрічним позовом), який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7,
третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради (далі - Управління служб у справах дітей), про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2011 року за ним було визнано право власності в порядку спадкування на 5/6 частин, а за ОСОБА_5 - на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 16 березня 2015 року припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частину квартири та визнано за ним це право. Вартість квартири в сумі 33 758 грн стягнуто з нього на користь відповідача. 29 грудня 2015 року він звернувся до державного реєстратора Харківського міського управління юстиції з метою оформлення на своє ім'я 1/6 частини спірної квартири, однак отримав відмову, мотивовану тим, що 01 квітня 2015 року на підставі договору дарування право власності на вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_6 Оскільки відповідачам було відомо про наявність рішення суду, яким припинено право власності дарувальника на предмет договору дарування, то їх дії свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення його законних майнових прав. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним вказаний договір дарування та виселити ОСОБА_6 разом з його неповнолітньою дочкою ОСОБА_7 із квартири.
У грудні 2016 року ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, посилаючись на те, що він є власником 1/6 частини спірної квартири, яка належить йому на праві приватної власності на підставі договору дарування. У вказаній квартирі він зареєстрований разом з неповнолітньою дочкою, проте ОСОБА_8 не дає їм можливості користуватися цим майном, змінює замки у вхідних дверях. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_6 просив зобов'язати відповідача не чинити йому з дочкою перешкод у користуванні зазначеною частиною житла та передати ключі від вхідних дверей квартири.
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 травня 2017 року у складі судді Єжова В. А. в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перешкод у користуванні 1/6 частиною квартири АДРЕСА_1 та передати ключі від вхідних дверей цієї квартири.
Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий суд виходив з того, що на час укладення договору дарування (01 квітня 2015 року) рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частину квартири, не набрало законної сили. Тобто дарувальник уклала правочин щодо майна, яке належало їй на праві власності. Позивачем не надано доказів того, що оспорюваний договір суперечить Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Задовольняючи зустрічний позов, суд вважав доведеними вимоги ОСОБА_6 щодо чинення йому перешкод у користуванні житлом.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 задоволено. Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 травня 2017 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір дарування 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 від 01 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуменною Л. П. та зареєстрований за № 1091. Виселено ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7,відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок місцевого суду стосовно відповідності договору дарування вимогам закону є неправильним, оскільки на час укладення вказаного правочину (01 квітня 2015 року)відповідачі були обізнані про існування рішенняЧервонозаводського районного суду міста Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частину спірної квартири. Тобто договір дарування не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення позивачу перешкод у розпорядженні майном. Крім цього, зареєструвавшись 20 квітня 2015 року у вказаному житловому приміщенні разом з дочкою ОСОБА_7, яка весь час проживала за місцем реєстрації своєї матері, ОСОБА_6 порушив права ОСОБА_4, так як на 1/6 частину припадає лише близько 3 кв. м житлової площі квартири. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_6 обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У жовтні 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, до якої у січні 2018 року приєдналася ОСОБА_5, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року, а рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 травня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 червня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга та заява про приєднання до цієї скарги мотивовані тим, що апеляційний суд не забезпечив повний та всебічний розгляд справи. ОСОБА_6 правомірно набув у власність спірну частину квартири та зареєструвався у ній разом з дочкою. На час укладення оспорюваного договору не було будь-яких заборон на відчуження квартири. В апеляційній інстанції справа розглядалася упередженим судом. В оскаржуваному рішенні суд послався на договір дарування, який відсутній в матеріалах справи, безпідставно не застосував до спірних правовідносин статтю 727 ЦК України та не навів жодних підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 травня 2018 року справу № 646/3972/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2011 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності, стягнення збитків задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на обов'язкову частку у спадщині в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 8 000 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 частин квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 16 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права власності та визнання права власності задоволено. Припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на вказану частину квартири. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 вартість 1/6 частини квартири в сумі 33 758 грн, які внесені позивачем на депозитний рахунок суду та підлягають виплаті відповідачу територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області.
Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що житлова площа спірної однокімнатної квартири складає лише 16,1 кв. м, тому ОСОБА_5 не може бути виділена її частка у спірному майні в натурі, яка є незначною - 2,6 кв. м.
29 грудня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до державного реєстратора Харківського міського управління юстиції з метою оформлення на своє ім'я 1/6 частини спірної квартири, однак 05 січня 2016 року отримав відмову, мотивовану тим, що право власності на вказане майно вже зареєстроване за іншою особою.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно від 12 лютого 2016 року № 53148155 на підставі договору дарування від 01 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуменною Л. П., ОСОБА_5 подарувала своєму сину ОСОБА_6 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.
Довідкою Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 21 квітня 2015 року № 5159 підтверджується, що з 10 квітня 2015 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_6 та його неповнолітня дочка - ОСОБА_7
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що внаслідок укладання договору дарування він позбавлений можливості реалізувати свої права як власник квартири, оскільки вказаний правочин було вчинено відповідачами після ухвалення рішення, яким припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6