Постанова
Іменем України
06 лютого2019 року
м. Київ
справа № 345/110/17
провадження № 61-33445 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, Ріпянська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області,
третя особа - Калуська районна державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
20 квітня 2017 року у складі судді Миговича О. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Проскурніцького П. І., Васильковського В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Ріпянської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області (далі Ріпянська сільська рада), третя особа - Калуська районна державна адміністрація, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Ріпянської сільської ради від 09 липня 2013 року №9-21/2013 відповідачеві ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1260 га. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, 14 квітня 2014 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,15 га.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
23 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, рішення Ріпянської сільської ради від 09 липня 2013 року визнано нечинним в частині затвердження
ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га.
Посилаючись на те, що свідоцтво про право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, було видане ОСОБА_3 на підставі рішення Ріпянської сільської ради від 09 липня 2013 року, яке визнано нечинним за рішенням суду, позивач просив визнати недійсним видане відповідачеві свідоцтво про право власності на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
20 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час розгляду справи проїзду між господарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не існує, їхні землеволодіння розділяють землі запасу сільської ради, а тому видане
ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на земельну ділянку, площею
0,15 га, не порушує прав позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення його позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив зібрані у справі докази, рішення суду є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що на час набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку вона відносилась до під'їздної дороги загального користування, зазначивши, що на час вирішення спору судом чинним є рішення Ріпянської сільської ради про зняття з цієї земельної ділянки призначення під'їзду та переведення її в землі запасу сільської ради.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій він, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що рішення Ріпянської сільської ради від
09 липня 2013 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою спірної земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_3 видано свідоцтво на право власності на спірну земельну ділянку, визнано нечинним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
23 квітня 2014 року, а тому свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку підлягає визнанню недійсним. Зазначав, що спірна земельна ділянка на час реєстрації права власності ОСОБА_3, мала призначення під'їзної дороги загального користування, а тому не могла бути передана у приватну власність. Рішення Ріпянської сільської ради про переведення земельної ділянки до земель запасу було прийнято після реєстрації за відповідачем права власності на цю земельну ділянку, а тому вважав, що позовні вимоги є обгрунтованими.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
01 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваних рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Ріпянської сільської ради від 09 липня 2013 року № 9-21/2013 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1260 га.
На під