ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 921/14/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник позивача - Верхацький І.В., адвокат (довіреність від 16.01.2019 № 14-17, свідоцтво від 05.09.2018 № 6888/10),
відповідач - державне підприємство "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу",
представник відповідача - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 (головуючий суддя Стадник М.С.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 (головуючий Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А. і Желік М.Б.)
у справі № 921/14/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Товариство)
до державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (далі - Підприємство)
про стягнення 6 033 619,49 грн. за договором купівлі-продажу природного газу від 30.12.2016 № 16-219-Б (далі - Договір).
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 6 033 619,49 грн., з яких 4 188 997,66 грн. - основний борг, 754 823,22 грн. - пеня, 206 439,61 грн. - 3% річних та 883 359,00 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством було порушено умови Договору, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений Товариством природний газ.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства суму основного боргу у розмірі 4 188 997,66 грн., пеню у розмірі 377 411,61 грн., 3% річних у розмірі 206 439,61 грн., інфляційні втрати у розмірі 883 359,00 грн. У частині стягнення 377 411,61 грн. пені відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені, суди на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшили розмір пені на 50%.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені на 50%, Товариство звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені на 50% та у скасованій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 377 411,66 грн.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- судами не враховано інтереси Товариства та особливі обставини його діяльності;
- матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Підприємства;
- відсутність вини Підприємства у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.
Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 30.12.2015 Товариством (продавцем) та Підприємством (покупцем) було укладено Договір, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2016 році природний газ в обсязі 1 635,507 тис.куб.м., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.
З метою узгодження вартості природного газу, порядку та умов передачі природного газу, а також порядку та умов проведення розрахунків між сторонами було укладено додаткові угоди, а саме: від 01.02.2016 № 1, від 26.02.2016 № 2, від 31.03.2016 № 3, від 29.04.2016 № 4, від 25.05.2016 № 5, від 27.07.2016 № 6, від 30.08.2016 № 7, від 29.09.2016 № 8, від 31.10.2016 № 9 та від 30.11.2016 № 10.
Додатковою угодою від 31.03.2016 № 3 до Договору сторони змінили, зокрема, редакцію пункту 6.1 Договору та передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.
Згідно з пунктами 3.1, 3.3 Договору (у редакції додаткової угоди від 31.03.2016 № 3) не пізніше 10-го числа, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленим печаткою. Право власності на газ переходить від продавця до покупця після підписання актів приймання-передачі.
Відповідно до пункту 11.1 Договору договір набуває чинності з дати підписання повноважними представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.12.2016 до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов Договору продавець поставив покупцю природний газ у кількості 554,004 тис.куб.м на загальну суму 4 188 997,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 на суму 1 519 112,96 грн., від 29.02.2016 на суму 1 290 559,61 грн., від 31.03.2016 на суму 1 174 726,54 грн., від 30.04.2016 на суму 204 598,55 грн., які підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 6 033 619,49 грн. заборгованості за Договором.
Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що Підприємство на порушення умов Договору свої зобов'язання з оплати вартості отриманого природного газу виконувало неналежним чином та з порушенням передбаченого умовами Договору терміну розрахунків. Станом на день звернення Товариства до суду з даним позовом, заборгованість Підприємства за отриманий у зазначений період, згідно з Договором, природний газ становила 4 188 997,66 грн., що вбачається з довідки по операціях Товариства та Підприємства та довідки про сальдо Підприємства.
Крім того, предметом позову у даній справі є стягнення, крім основної заборгованості, ще й 754 823,22 грн. пені, 206 439,61 грн. 3% річних та 883 359,00 грн. інфляційних втрат.
Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України, а також цим договором.
Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або за