ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 910/19565/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Твердохліб І.Ю.,
відповідача - Юрко О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп",
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Мельник В.І.)
від 19.02.2018,
та постанову Київського апеляційного господарського суду
(головуючий - Агрикова О.В., судді - Мальченко А.О., Жук Г.А.)
від 20.09.2018,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп",
до комунального підприємства "Київпастранс",
про стягнення 1 456 437,92 грн,
В С Т А Н О В И В:
у листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Київпастранс" 1 456 437, 92 грн, з яких 793 755, 70 грн - основний борг, 597 889, 72 грн - інфляційні втрати, 64 792,50 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/37-14, № 06/43-14 від 28.03.2014, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 793 755, 70 грн (основний борг), а 597 889, 72 грн інфляційних втрат та 64 792,50 грн 3 % річних підлягають стягненню згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 позов задоволено частково. Стягнено з КП "Київпастранс" на користь ТОВ "Гарант Ойл Групп" 479 914, 00 грн основної заборгованості, 345 538, 00 грн інфляційних витрат, 37 918, 00 грн 3% річних та 13 107, 94 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 скасовано частково, резолютивну частину викладено у новій редакції: "1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути із комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе 2, ідентифікаційний номер 31725604) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (37043, Полтавська область, Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134 км, ідентифікаційний номер 25392923) основну заборгованість в розмірі 479 922 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні) 63 коп., інфляційні втрати в розмірі 346 236 (триста сорок шість тисяч двісті тридцять шість гривні) 02 коп., 3% річних в розмірі 38 025 (тридцять вісім тисяч двадцять п`ять гривень) 65 коп., судовий збір в розмірі 12 962 (дванадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дві гривні) 77 коп. 3. В решті позовних вимог відмовити."
15.11.2018 позивач ТОВ "Гарант Ойл Групп" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає те, що місцевим господарським судом не вирішено питання щодо позовних вимог за договором № 06/42-14 від 28.03.2014, про що йшлось у заяві про збільшення позовних вимог від 27.11.2017 (щодо якої суд теж не вирішив питання). Вказує на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального права - ст. ст. 258, 261, 264, 599, 625 ЦК України та процесуального права - ст. ст. 46, 233 ГПК України. Вважає, що судами неправильно застосовано позовну давність щодо видаткових накладних за договором № 06/37-14 від 28.03.2014 та до частини видаткових накладних за договором № 06/43-14 від 28.03.2014; не надано належної оцінки додатковим угодам до цих договорів, якими переривалась/продовжувалась позовна давність. Посилається на те, що судами не було надано належної оцінки актам звірки взаємних розрахунків від 31.05.2014 та від 30.09.2017, які також свідчать про переривання позовної давності. На думку позивача, він звернувся 03.11.2017 до господарського суду в межах позовної давності. Зазначає, що не можна застосувати позовну давність до видаткових накладних за якими немає боргу і щодо яких не заявлялись позовні вимоги. Вказує і на наявність арифметичних помилок у резолютивній частині постанови апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, у березні 2014 року позивач взяв участь у процедурі закупівлі за державні кошти (відкриті торги), які проводило КП "Київпастранс" на закупівлю "палива рідинне та газ; оливи мастильні" (лот № 1 - дизельне паливо; лот № 2 - дизельне паливо; лот № 3 - дизельне паливо; лот № 4 - дизельне паливо; лот № 5 - дизельне паливо; лот № 6 - дизельне паливо; лот № 7 - бензин А-92; лот № 8 - бензин А-92) код 19.20.2 за ДК 016:2010.
Відповідно до повідомлення про акцепт пропозицій відкритих торгів № 155/11-1 від 26.03.2014 (а.с. 12-13, т. 1), 28.03.2014 між КП "Київпастранс" (замовник) і ТОВ "Ю.С.А." (яке було перейменоване на ТОВ "Гарант Ойл Групп" (постачальник) було укладено договір № 06/37-14 (договір - 1) та договір № 06/43-14 (договір - 2) про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких.
За п. 1.1 договору -1 постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язувався передавати у власність замовника "паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010 ("товар"), а згідно з п. 1.1 договору - 2 - "паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (бензин А-92) код 19.20.2 за ДК 016:2010 ("товар").
Відповідно до п. 1.2 вказаних договорів кількість товару визначається відповідно до специфікацій, що є їх невід'ємними частинами (які були підписані між сторонами (а.с. 16, 19, т. 1).
У п. 4.1 договорів сторони погодили, що замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів, згідно з договору та виставленого рахунку-фактури.
Відповідно пп. 6.1.1 п. 6.1 договорів замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.
Пунктом 7.1 договорів встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
Договори набирають чинності з 01.04.2014 і діють до 31.05.2014, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цими договорами. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов'язань які виникли під час дії цих договорів (п. 10.1 договорів).
Також між сторонами були підписані додаткові угоди, зокрема, додаткова угода № 8 від 18.04.2014 до договору № 06/43-14 від 28.03.2014 та додаткова угода № 22 від 10.06.2014 до договору 06/37-14 від 28.03.2014.
За п. 1.4 додаткової угоди № 8 від 18.04.2014 змінено пункт 10.1 договору № 06/43-14 від 28.03.2014, а додатковою угодою № 22 від 10.06.2014 - пункт 10.1 договору № 06/37-14 від 28.03.2014 та викладено їх в такій редакції: "10.1. Цей договір набуває чинності з 01.04.2014 та діє до 31.12.2014, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цього договору".
Наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних підтверджується поставка позивачем відповідачу товару за договором № 06/43-14 на загальну суму 1 406 469, 37 грн та за договором № 06/37-14 - на суму 2 015 505, 95 грн (а.с. 29-56, т. 1).
Позивач направив на адресу відповідача претензію № 258/1 від 03.11.2017, в якій просив сплатити заборгованість, однак ця претензія була залишена останнім без відповіді і задоволення.
За своєю правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки, а тому між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповід