Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 676/2221/16-ц
провадження № 61-30807св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач-відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник позивача-відповідача - ОСОБА_4,
відповідач-позивач - ОСОБА_5,
представник відповідача-позивача - ОСОБА_6,
відповідач - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Спірідонової Т. В., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 29 097,08 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 31 березня 2016 року складає 762 634,42 грн.
Позов мотивовано тим, що 25 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 252 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 березня 2018 року.
Згідно додаткової угоди від 25 березня 2008 року кредитний договір переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 53 862,39 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечене порукою ОСОБА_7
Позичальник порушив взяті на себе кредитні зобов'язання, погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку і строки не виконував, у зв'язку із чим, станом на 31 березня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 29 097,08 доларів США, яка за курсом Національного банку України еквівалентна 762 634,42 грн та складається з: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 928,88 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 1629 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 9,54 доларів США - штраф (фіксована частина), 1385,12 доларів США - штраф (процента складова).
Вказану заборгованість банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку, як з позичальника та його поручителя.
ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив визнати недійсною додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, укладену сторонами 25 липня 2008 року.
Зустрічний позов мотивовано тим, що 25 березня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким останньому надано на споживчі цілі 252 500 грн.
У липні 2008 року відповідач повідомив про збільшення відсоткової ставки за договором на 2,09%, а згодом повідомив про необхідність укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит про надання кредиту у валюті - доларів США.
У пункті 8.1 додаткової угоди від 25 липня 2008 року до договору про іпотечний кредит передбачено, що банк зобов'язується надати кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок на строк з 25 липня 2008 року по 25 березня 2018 року включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 53 862,39 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
У додатковій угоді зазначено, що відповідач зобов'язався надати кредит у розмірі 53862,39 доларів США на споживчі цілі, проте відповідач на виконання вказаної угоди коштів у доларах не передавав.
Під час укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит, в якій фактично змінювалося зобов'язання з гривні на валюту - долари США, банк не дотримався вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і письмово не повідомив відповідача про основні умови такого договору, чим позбавив можливості зробити свідомий і компетентний вибір щодо придбання фінансової послуги.
Також не було надано детального розпису сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом, обсяг визначених прав і обов'язків у додаткових угодах містить суттєву диспропорцію на користь відповідача, що суперечить принципу рівності сторін у договорі і є порушенням вимог частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору про валюту кредиту, сукупну вартість кредиту, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожання кредиту, а також валютні ризики, є істотними споживчими властивостями і їх характеристика впливає на вибір споживача. Відсутність зазначених умов в додаткових угодах, може бути визнано несправедливими умовами у разі, коли ці умови вносять істотний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача, зокрема, у разі можливого збільшення суми витрат позичальника під час виконання зобов'язань в порівнянні з очікуваною сумою витрат під час укладення кредитного договору. Та обставина, що окремі умови договору або їх деякі аспекти були індивідуально узгоджені, не виключає застосування положень про несправедливі умови до решти договору.
Оскільки вказані умови додаткової угоди до договору про іпотечний кредит суперечать принципам свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) і добросовісності, розумності та справедливості ( пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); що на момент договору ці умови не були відповідачем узгоджені внаслідок неналежної інформованості, в тому числі зі сторони банку; що названі умови вплинули на можливість свідомого і компетентного вибору фінансової послуги як споживача; що у даному випадку зміна ринкових умов, які впливають на сукупну вартість кредиту у гривнях (різке збільшення курсу долара США стосовно гривні), фактично призводить до зміни ціни послуги (убік її підвищення), а відтак умов кредитного договору в частині суми основного боргу; що такі положення додаткових угод до кредитних договорів надали явну перевагу банку, внаслідок чого є явно обтяжливим для відповідача; що без названих умов він як позичальник не міг укласти спірні додаткові угоди, ОСОБА_5 просив визнати вказану додаткову угоду недійсною.
Рішенням Камянець-Подільського міськрайонного суду від 06 липня 2017 року у складі судді Швець О. Д. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, укладену 25 липня 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів в іноземній валюті, а також встановлення конкретної дати набрання чинності додатковою угодою до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2007 року в розрізі пункту 6.1 вказаної додаткової угоди. Сплата періодичних платежів на погашення заборгованості не може розцінюватися як виконання ОСОБА_5 умов саме додаткової угоди, оскільки відповідач заперечив наявність та виконання ним зобов'язань за кредитним договором від 25 березня 2008 року.
Згідно висновків суду першої інстанції, додаткова угода не набрала чинності і не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з відповідачів і визнав недійсною угоду до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, укладену 25 липня 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк».
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано . Первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_7 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредиту у розмірі 25 144,19 доларів США та 67 051,20 грн, в тому числі: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 24 345,94 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 42 705,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» по 11 724,79 грн судових витрат з кожного.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, забезпеченим порукою ОСОБА_7, та додатковою угодою ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі і надав відповідачу кредит в сумі 53862,37 доларів США. При цьому, пунктом 1.5 договору поруки визначено, що поручитель дає згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження з ним. В порушення умов укладеного договору відповідачі зобов'язання належним чином не виконали, заборгованість не погасили.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку, як з позичальника, так і поручителя, на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 25 144,19 доларів США та 67051,20 грн, в тому числі: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 24345,94 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 42 705,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. При цьому, суд виходив з того, що заборгованість по комісії за користування кредитом та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором підлягає стягненню не в доларах США, а в національній валюті України гривні.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідачів 9,54 доларів США штрафу (фіксована частина) та 1385,12 долари США штраф (процентна складова), оскільки вказані штрафні санкції позивачем нараховано і на пеню, що є подвійною відповідальністю, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умови додаткової угоди до договору про іпотечний кредит не суперечать принципам свободи договору, добросовісності, розумності та справедливості, на момент укладення договору ці умови були сторонами узгоджені, фінансова послуга споживачем отримана внаслідок свідомого і компетентного вибору, у зв'язку з чим підстави для задоволення зустрічного позову про визнання додаткової угоди недійсною відсутні. Вказаний договір підписаний сторонами, відповідач ОСОБА_5 з договором та додатковою угодою був ознайомлений, її частково виконував з часу укладення, про що свідчить рух коштів по рахунку. Умови договору, порядок розрахунків, розмір кредиту ОСОБА_5 були відомі, про що свідчить його підпис на додатковій угоді та додатку №1 до додаткової угоди до договору про іпотечний кредит.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що договір про іпотечний кредит укладено сторонами саме 25 березня 2008 року, а не 25 липня 2008 року, як зазначено у позові позивачем. Тобто, додаткова угода, на якій фактично ґрунтується пред'явлений позивачем позов, безпосередньо стосується договору про іпотечний кредит від 25 березня 2007 року, а не від 2008 року. Додаток № 1 до додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року містить лише певні цифри (суми), проте, не містить жодних реквізитів валюти, в якій він фактично складений як графік погашення кредиту за договором.
Виходячи із змісту пункту 6.1,долученої позивачем до позову додаткової угоди в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи документами, об'єктивно неможливо встановити точну дату набуття чинності вказаною додатковою угодою.
Розрахунок заборгованості, наданий банком не може бути прийнятим, як допустимий і достатній доказ, оскільки не є первинним документом, не має обов'язкових реквізитів, а також у сумі стягнення є комісія за користування кредитом, а такого виду платежів у додатковій угоді не узгоджувалось сторонами
Апеляційний суд не звернув увагу на відсутність у додатковій угоді розрахунку загальної вартості кредиту, реальної процентної ставки, абсолютне значення здорожчення кредиту, що є обов'язковими і не потребують доказування їх необхідності, оскільки чітко визначені у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Апеляційний суд не перевірив правильності нарахування пені, яка банком нарахована у доларах США і у вимогах просить стягнути пеню 1629,35 доларів США. Пеня має нараховуватися ц гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування, а не на дату складання розрахунку заборгованості. Має враховуватись і строк позовної давності на стягнення пені 5 років, а не з 2008 року.
Судом апеляційної інстанції не враховано, що позивачем не надано, а судом першої інстанції не здобуто належних і допустимих доказів (належним чином оформлених первинних касових або розрахункових документів)на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів в іноземній валюті, а також для встановлення конкретної дати набрання чинності додатковою угодою до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2007 року в розрізі пункту 6 вказаної додаткової угоди.
Заявник вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про нечинність додаткової угоди не може та як наслідок відсутність підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 ЦК України.
Оскільки, кошти в іноземній валюті відповідачу банком фактично не надавались, задоволення заявленої останнім у даній справі позовної вимоги про стягнення заборгованості в іноземній валюті є необгрнутованим та суперечить закону.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд взагалі не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи первинним (розрахунковим і касовим документам), на яких ґрунтується позов, жодним чином не спростував висновків суду першої інстанції, який на відміну від апеляційного суду досить ретельно проаналізував і надав повну і належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
Також судом апеляційної інстанції формально і поверхнево вирішено зустріч