Постанова
Іменем України
20 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 415/5051/16-ц
провадження № 61-41488св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Авалян Н. М., Орлової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та просила скасувати наказ про звільнення № 31-К від 31 серпня 2016 року, поновити її на посаді юрисконсульта Лисичанського територіального центру соціального обслуговування, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2016 року по день ухвалення судом рішення та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України є незаконним, оскільки у відповідача фактично не змінювалися істотні умови праці. У випадку покладення на неї обов'язків інспектора з кадрів, вона б виконувала додаткову роботу за іншою професією (посадою) з доплатою за суміщення професій (посад) відповідно до статті 105 КЗпП України.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 02 лютого 2017 року позов задоволено частково.
Визнано наказ заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) № 31-к від 31 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 незаконним.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді юрисконсульта Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Стягнуто з Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 805 грн та моральну шкоду в розмірі 1 500 грн.
Вирішено питання судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 попередили про зміну істотних умов праці 01 липня 2016 року, звільнення із займаної посади відбулося 31 серпня 2016 року, тобто менше, ніж за два місяці з часу попередження про зміну істотних умов праці у порушення вимог статті 32 КЗпП України.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 лютого 2017 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звільнена із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці на підставі власноруч написаної заяви, тому підстави для задоволення позову відсутні.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 лютого 2017 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено факт наявності чи відсутності змін істотних умов праці. Відповідач відповідно до статті 31 КЗпП України не мав права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Вважає, що її звільнення відбулося з особистих мотивів.
Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_4 з 25 червня 2012 року працювала уЛисичанському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаді юрисконсульта.
Згідно з пунктом 1.2. Положення про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - Положення), територіальний центр є комунальною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає Лисичанська міська рада.
Відповідно до пункту 1.7. Положення, структура територіального центру затверджується Лисичанською міською радою.
Рішенням Лисичанської міської ради №11/183 від 23 червня 2016 року внесені зміни до структури та штатного розпису Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), зокрема, з 01 вересня 2016 року скорочена п