Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 752/14913/14-ц
провадження № 61-22522св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В.І. (суддя-доповідач), АнтоненкоН. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 липня 2015 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Ратнікової В. М., Шиманського В. Й.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 02 лютого 2014 року з вини відповідача відбулося зіткнення належних сторонам транспортних засобів, внаслідок якого її автомобіль зазнав значних механічних ушкоджень.
Зазначала, що вартість відновлювального ремонту становить 145 592 грн 23 коп.
Ураховуючи те, що відповідач сплатив їй лише 200 доларів США, просила стягнути з нього майнову шкоду в сумі 142 993 грн 63 коп.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Суд зробив висновок про недоведеність позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 липня 2015 року заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 142 993 грн 63 коп.
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що оскільки внаслідок винних неправомірних дій відповідача відбулася дорожньо-транспортна пригода, він повинен відшкодувати на користь позивача завдану майнову шкоду у заявленому розмірі.
До суду касаційної інстанції від ОСОБА_5 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вважає, що позивач усупереч вимог статті 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) належним чином не довела факту дорожньо-транспортної пригоди, його вини та розміру завданої шкоди.
Крім того, зазначає, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд належним чином не повідомив його про час і місце розгляду справи.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Справу № 752/14913/14-ц разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Установлено, що у вересні 2014 року ОСОБА_4 подала до суду даний позов.
11 вересня 2014 року Голосіївський районний суд міста Києва здійснив запит до ГУ ДМС України в місті Києві щодо підтвердження місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1.
Листом ГУ ДМС України в місті Києві повідомило суд про те, що ОСОБА_5 із 25 липня 2012 року проживає у гуртожитку за вищевказаною адресою.
Ухвалою суду першої інстанції від 29 вересня 2014 року відкрито провадження у цій справі, призначено судове засідання на 27 листопада 2014 року.
Кореспонденція із копіями вказної ухвали та позовної заяви, направлені відповідачу, повернулася до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а. с. 32, 33).
У зв'язку з цим судове засідання було відкладене на 10 лютого 2015 року, а в подальшому - на 22 квітня 2015 року. Повістки про виклик ОСОБА_5 до суду в даній справі на вказані дати були також повернуті з відмітками «за закінченням встановленого строку зберігання» (а. с. 41, 42, 84, 85).
22 квітня 2015 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову.
30 квітня 2015 року ОСОБА_4 оскаржила рішення місцевого суду в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 травня 2015 року відкрито апеляційне провадження у даній справі, пр