ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
26 лютого 2019 року
справа №816/754/16
адміністративне провадження №К/9901/28731/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року у складі судді Єресько Л.О.,
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у складі суддів Бартош Н.С., Донець Л.О., Яковенко М.М.,
у справі №816/754/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування вимоги, податкового повідомлення-рішення, -
У С Т А Н О В И В :
23 травня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 19 травня 2016 року №б/н про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим зобов'язанням у сумі 19040 грн. 10 коп., застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9520 грн. 05 коп. та вимоги про сплату боргу недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 41179 грн. 93 коп. від 25 квітня 2016 року №Ф-0023301305, з мотивів безпідставності їх прийняття.
10 червня 2016 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, задоволено позов Підприємця, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення від 19 травня 2016 року № 0031611305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі 28 560,15 грн., з яких за основним платежем - 19 040,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 520,05 грн., визнано протиправною та скасовано вимогу від 25 травня 2016 року № Ф - 0023301305 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 41 179,93 грн.
Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій висновувалися на недоведеності податковим органом складу правопорушень покладених в основу прийняття податкового повідомлення-рішення та вимоги.
16 грудня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємця відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкового повідомлення - рішення та вимоги.
19 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувана справа з Полтавського окружного адміністративного суду №816/754/16.
Позивачем заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України не надавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.
05 січня 2017 року справа №816/754/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
26 лютого 2018 року справа №816/754/16 разом із матеріалами касаційного провадження передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 04 листопада 2003 року перебуває на обліку платників податків в податковому органі на загальній системі оподаткування.
Податковим органом у березні - квітні 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, результати якої викладені в акті № 1286/16-01-13-05-10/НОМЕР_3 від 25 квітня 2016 року (далі - акт перевірки).
Керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки 19 травня 2016 року прийняте податкове повідомлення-рішенням б/н, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500» у загальному розмірі 28560,15 грн., з них: 19040,10 грн. - основний платіж за порушення пунктів 138.1, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.4 пункту 139.1 статті 139, пункту 177.2, підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб загалом у розмірі 19040,10 грн., у т.ч. за 2014 рік - 10936,87 грн., за 2015 рік - 8103,23 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 9520,05 грн., на підставі абзаців 3, 4 пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.
25 квітня 2016 року керівником податкового органу сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0023301305, на підставі якої позивача зобов'язано сплатити суму єдиного соціального внеску загалом у розмірі 41179,93 грн., відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за порушення підпункту 2 частини 1 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного соціального внеску за 2014 рік 23 040,11 грн., за 2015 рік 18 139,82 грн.
Оцінюючи спір в частині складу правопорушень судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» (лізингодавець) опублікований публічний договір фінансового лізингу, яким публічно запропоновано необмеженому колу осіб можливість отримання послуг фінансового лізингу, до якого на підставі заяви від 25 листопада 2011 року Підприємець приєднався (надав згоду на приєднання) як лізингоодержувач.
Суди першої та апеляційної інстанцій проаналізували пункт 2.1, підпункт 14.1.1 Публічного договору про надання фінансового лізингу, Специфікації та акт приймання-передачі цього договору, за умовами якого позивач одержав на умовах фінансового лізингу автомобіль - MITSUBISHI L200 2011 р.в. д.н.з. НОМЕР_4, вартістю 236 772,00 грн. з податком на додану вартість, на умовах, визначених у Заявці від 25 листопада 2011 року, строк лізингу становить 36 місяців з моменту підписання Графіку лізингових платежів (додаток 2 до Договору фінансового лізингу), а щомісячні платежі включають в себе платіж з відшкодування частини вартості предмета лізингу; винагороду за користування предметом лізингу; платіж з відшкодування інших витрат лізингодавця, пов'язаних з виконання договору.
За договором фінансового лізингу Підприємцем у період з січня по листопад 2014 року сплачено лізингодавцю (ПАТ КБ «ПриватБанк») лізингові платежі у загальному розмірі 69173,40 грн., що враховані при визначенні витрат за 2014 рік.
Доводи податкового органу полягають у тому, що фізичні особи-підприємці не мають право здійснювати фінансовий лізинг та відносити на витрати суми сплачених лізингових платежів згідно фінансового договору, оскільки для них, відповідно до статті 177 Податкового кодексу України, не передбачено ведення балансового обліку придбаного рухомого та нерухомого майна.
Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що при визначенні фізичною особою-підприємцем об'єкта оподаткування податком на прибуток можуть враховуватися лише документально підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, які включаються до