ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
26 лютого 2019 року
справа №822/682/17
адміністративне провадження №К/9901/39691/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у складі судді Божук Д.А.
та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року у складі суддів Совгири Д.І., Курка О.П., Мельник-Томенко Ж.М.
у справі №822/682/17
за позовом ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 червня 2016 року № 115248-13, №115249-13, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 1236,65 грн та 259,77 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року позовні вимоги задоволені повністю, скасовані податкові повідомлення-рішення від 21 червня 2016 року №115248-13, №115249-13. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що місцеві ради за приписами Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Цією постановою суд першої інстанції відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу з підстав відсутності належних доказів оплати правової допомоги в межах даного адміністративного спору.
05 травня 2017 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено. Цей суд висновувався на положеннях статті 266, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшовши висновку про наявність у позивача обов'язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році в незалежності від прийняття місцевою радою рішення про встановлення цього податку.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції повністю та з постановою суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, позивач подав касаційну скаргу на ці судові рішення, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача судових витрат, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Від податкового органу заперечення (відзив) на касаційну скаргу позивача до суду не надходили, що не перешкоджає касаційному перегляду судового рішення.
01 червня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача, справа №822/682/17 витребувана з суду першої інстанції.
22 січня 2018 року справа №822/682/17 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України та 16 березня 2018 року передана разом з матеріалами касаційної скарги № К/9901/39691/18 до Верховного Суду.
Переглянувши постанови судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, за позивачем на праві власності зареєстровано нерухоме майно, а саме житлові будинки, перший - загальною площею 271,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та другий - загальною площею 74,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Рішеннями позачергової 48 сесії Хмельницької міської ради від 21 січня 2015 року №2 та від 04 березня 2015 року №5 встановлено в м. Хмельницькому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджено положення про зазначений податок.
21 червня 2016 року податковим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення №115248-13, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в сумі 1236,65 грн. та №115249-13, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в сумі 259,77 грн.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує план