ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2019 року
Київ
справа №818/1041/17
адміністративне провадження №К/9901/676/17
№К/9901/7/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шарапи В.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,
учасників справи:
позивача: не з'явився
відповідача: представника Панасенка Б.А.
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у Сумській області та ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просив:
- визнати незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту ОСОБА_2 від 06.06.2017;
- зобов'язати надати доступ до публічної інформації на запит від 06.06.2017, а саме: надіслати на електронну адресу позивача копії всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 по 20.03.2017;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 7040 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту ОСОБА_2 від 06.06.2017. Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Сумській області повторно розглянути запит позивача від 06.06.2017 в частині надіслання на електронну адресу копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 по 20.03.2017. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні вимоги про стягнення судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 7040 грн. відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 постанову суду першої інстанції скасовано в частині визнання незаконними дій Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту ОСОБА_2 від 06.06.2017 року та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 500 грн. В цій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо ненадання відповіді за запит ОСОБА_2, в частині надіслання на електронну адресу позивача копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 по 20.03.2017. Стягнуто за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевим загальним та місцевим адміністративними судами компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року залишено без змін.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.06.2017 ОСОБА_2 звернувся до Головного територіального управління юстиції у Сумській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати інформацію про кількість наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області, винесених за період з 20.03.2016 по 20.03.2017 та надіслати на його електронну адресу копії таких наказів.
Відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 16.06.2017 у задоволенні запиту позивачу частково відмовлено. Позивача повідомлено, що за означений період Головним територіальним управлінням юстиції у Сумській області видано 4610 наказів. Інформація щодо обліку наказів у Головному територіальному управлінні юстиції у Сумській області не створювалася.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги зробив висновок про те, що дії відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивачу від 06.06.2017 є протиправними та зобов'язано відповідача повторно розглянути запит позивача від 06.06.2017 в частині надіслання на електронну адресу позивача копій всіх наказів відповідача за період з 20.03.2016 по 20.30.2017, оскільки відповідачем не виконані вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відмовляючи у компенсації витрат позивача на правову допомогу суд виходив з підстав відсутності доказів отримання позивачем даної допомоги під час судового засідання, під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями.
Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом помилково задоволено позов шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивачу від 06.06.2017, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись. Також, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову щодо компенсації правової допомоги у вигляді підготовки позову до суду у сумі 500 грн. Судом зазначено, що інші види правової допомоги, зазначені у калькуляції-рахунку №1 не підлягають під визначення витрат, передбачених Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», тому позов в цій частині задоволенню не підлягає. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін, з огляду на не дотримання відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні судових витрат, а рішення суду апеляційної інстанцій - в частині задоволення позову про компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн. та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Аргументи скаржника зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права - а саме статтю 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до якої витрати на правову допомогу при вчиненні окремих процесуальних дій поза судовим засіданням також підлягають компенсації. Крім цього, судами не враховано приписи статтей 87, 90, 94 КАС України, які регулюють порядок розподілу судових витрат.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, як такі що є законним та обґрунтованим.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволення позову про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн. та відмовити в позові. Заявник вказує про ненадання позивачем доказів про понесені витрати на правову допомогу, які підлягають компенсації. Крім цього, зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права - статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позивач правом подачі відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористався.
За змістом частини 1 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги з урахуванням приписів статті 341 КАС України, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до таких висновків.
Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно до статті 22 Закону України №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку; причини, у зв'язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк; строк, у який буде задоволено запит; підпис.
Пунктом 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запитувач має право оскаржити, зокрема, ненадання відповіді на запит на інформацію.
Як встановлено судами, відповідачем не була надана відповідь на запит позивача від 06.06.2017 в частині надіслання на електронну адресу позивача копій всіх наказів відповідача за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 року.
За таких обставин, колегія суддів, вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконними дій