П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 363/3975/16
Провадження № 14-635цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року (судді Березовенко Р. В., Журба С. О., Лівінський С. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка ДмитраОлеговича, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи: ОСОБА_5, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д. О. (далі - Приватний нотаріус), Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), треті особи: ОСОБА_5, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання незаконним та скасування рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 29608215, 29607789 від 16 травня 2016 року; визнання незаконними внесення Приватним нотаріусом записів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 14514150 та № 14513829 від 10 травня 2016 року і зобов'язання Приватного нотаріуса вилучити їх з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивачка посилалась на те, що банк неправомірно набув право власності на нерухоме майно, яке їй належить на праві власності. Приватним нотаріусом проведено перереєстрацію майна з порушенням статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку».
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року провадження у зазначеній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), оскільки спір, що виник між сторонами, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що безпосередніми підставами позову є саме протиправність дій державного реєстратора в особі нотаріуса у зв'язку з недотриманням вимог законодавства України. Заявлені вимоги випливають з публічно-правових відносин, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має бути вирішена в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано тим, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, тому спір виник із цивільних правовідносин і справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, тому цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «ПУМБ», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року і залишити в силі ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанцій не врахував, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на неправомірності дій державного реєстратора (Приватного нотаріуса) як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, тобто у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. При цьому скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 квітня 2017 року (справа № 21-3197а16).
У січні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначав про те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи, ухвала апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права та відповідає положенням чинного законодавства.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 12 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПАТ «ПУМБ» оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 12 вересня 2008 року між ОСОБА_5 та Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», укладено кредитний договір № 6875578.
На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 12 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», укладено іпотечний договір № 6876120, за умовами якого позивачка передала в іпотеку банку житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
10 травня 2016 року Приватним нотаріусом було зареєстровано право власності за ПАТ «ПУМБ» на зазначену земельну ділянку та житловий будинок (запис від 10 травня 2016 року №14514150 та №14513829 відповідно).
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в справі та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані з невиконанням цивільно-правової угоди, а тому він має вирішуватися за правилами ЦПК України.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад прав