П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/730/18
Провадження № 11-1169заі18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року (суддя Стародуб О. П.) у справі № 9901/730/18 за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним рішення і
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними дії та прийняте в результаті таких дій рішення Комісії від 20 червня 2018 року № 194/пс-18 у частині переведення судді Верховного Суду України ОСОБА_3. до суду нижчого рівня та вжити усіх передбачених законом заходів для відновлення порушених прав позивача. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір.
На обґрунтування позову ОСОБА_3зазначив, що позивача у 1983 році призначено на посаду судді районного суду. 24 лютого 1994 року ОСОБА_3 обрано на посаду судді Верховного Суду України, а 05 червня 2003 року - на вказану посаду безстроково. 20 червня 2018 року ВККС прийняла рішення № 194/пс-18, яким рекомендувала перевести суддю ОСОБА_3. на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. На думку позивача, вказане рішення, а також дії Комісії, пов'язані з його прийняттям, є протиправними, призводять до порушення прав і свобод позивача, зокрема права бути заслуханим, права на справедливий і обґрунтований розгляд його справи, а також констатують порушення базових засад континуїтету, державності, незалежності, незмінюваності суддів.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 вересня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неповно дослідив докази, неправильно встановив обставини справи та порушив норми законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною. На думку скаржника, оскаржуваною ухвалою порушено право позивача на захист його прав та інтересів судом, гарантоване як на рівні національного законодавства так і міжнародними нормативно-правовими актами. Скаржник також вказав, що саме дії відповідача є об'єктом оскарження в цій справі та порушують його права. На підставі викладеного позивач просить скасувати оскаржувану ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду та стягнути судовий збір з відповідача.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 30 жовтня 2018 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 311 КАС України, оскільки у справі відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи.
14 листопада 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ВККС зазначила, що суд першої інстанції надав правильну юридичну оцінку обставинам справи, повно їх встановив та прийняв законне і обґрунтоване рішення. На думку Комісії, рішення відповідача про рекомендування судді для переведення до іншого суду не є остаточним і за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер, оскільки прийняття остаточного рішення належить до повноважень Вищої ради правосуддя (далі - ВРП). Предметом позову в цій справі є саме рішення Комісії про рекомендування судді Верховного Суду України ОСОБА_3. для переведення на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, яке відповідно до статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) може бути оскаржене тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Отже, підстав для оскарження і скасування рішення Комісії від 20 червня 2018 року № 194/пс-18 немає. Крім того, скаржник на обґрунтування вимог апеляційної скарги не вказує, які саме норми матеріального та процесуального права порушені судом і в чому полягає незаконність ухвали суду першої інстанції. У зв'язку з викладеним ВККС просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі, а також у відзиві на апеляційну скаргу доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду керувався тим, що рішення ВККС від 20 червня 2018 року № 194/пс-18, яким суддю Верховного Суду України ОСОБА_3. рекомендовано перевести на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки згідно із частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII таке рішення може бути оскаржене тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої); законності актів Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 3 частини першої).
Згідно із частиною четвертою статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Євро