ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 727/8995/16-к
провадження № 51-4099км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Деруна А.І.,
засудженого ОСОБА_1.,
захисника ТрилевичаО.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110040014284, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя м. Чернівців, неодноразово судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 4 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 4 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 26 жовтня 2016 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року вирок суду першої інстанції змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 186 КК на ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 жовтня 2016 року, близько 04:20, діючи повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, скориставшись тим, що дверці автомобіля марки ВАЗ-2106, який був припаркований біля буд. 15 на вул. Некрасова в м. Чернівцях, не зачинено, викрав із салону вказаного автомобіля належну ОСОБА_3 барсетку вартістю 300 грн з грішми в сумі 700 грн.
Під час протиправного заволодіння майном дії обвинуваченого помітив громадянин ОСОБА_4, який у той час був поруч із автомобілем потерпілого і почав кричати ОСОБА_1 про необхідність припинення протиправних дій.
ОСОБА_1, розуміючи, що він викритий та його дії стали відкритими, з метою заволодіння майном почав втікати з місця вчинення злочину, не реагуючи на вигуки зупинитися, однак не мав реальної можливості розпорядитися майном, яким відкрито заволодів, оскільки постійно був у полі зору свідка ОСОБА_4, який його переслідував, після чого на відстані приблизно 70 м від місця вчинення злочину був затриманий. Таким чином, свого умислу на відкрите заволодіння майном ОСОБА_1 до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість. Просить змінити судові рішення, перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 185 КК, призначити відповідне покарання та зарахувати у строк покарання увесь строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
На обґрунтування своїх доводів засуджений зазначає, що:
- суд неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, оскільки він був впевнений, що за його діями ніхто не спостерігає, ніхто його не переслідував, тому його дії слід кваліфікувати як крадіжку чужого майна;
- суд першої інстанції, не зважаючи на його численні клопотання, не допитав головного свідка ОСОБА_5, явка якого до суду не була забезпечена стороною обвинувачення;
- суд взяв за основу вироку показання свідка ОСОБА_4, який є працівником правоохоронних органів, надав суду завідомо неправдиві показання, та свідків - працівників поліції, які затримали та надалі проводили процесуальні дії, а тому ці докази є недопустимими;
- потерпілий під час розгляду провадження стверджував, що претензій до обвинуваченого не має, пропонував укласти угоду про примирення;
- ним було подано ряд заяв та клопотань, скарги на бездіяльність слідчих та прокурора, клопотання про проведення процесуальних дій, на які суд не звернув уваги;
- він не був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, обвинувальний акт йому вручили перед судовим засіданням;
- суд відмовляв йому у задоволенні клопотання про заміну захисника Вишневського В.П., який непрофесійно здійснював захист його інтересів;
- після проголошення вироку суд відмовив йому у задоволенні клопотання про роз'яснення вироку;
- суд безпідставно не зарахував строку попереднього ув'язнення до дати набрання вироком законної сили;
- апеляційний суд перекваліфікував його дії на замах, однак залишив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- суд при призначенні покарання не врахував, що він має низку хвороб, утримує хвору матір та стареньку бабусю, не взяв до уваги думку потерпілого, який його вибачив.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу;
- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити його без зміни.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам касаційної скарги в частині оцінки доказів, належність і допустимість яких була перевірена судом апеляційної інстанції.
Тому доводи у скарзі в частині оцінки доказів, зокрема показань свідків, не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні замаху на відкрите викрадення чужого майна ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_1 у судах першої та апеляційної інстанцій свою вину визнав частково, вважаючи, що вчинив крадіжку. Пояснював, що коли він вже тримав у руці барсетку, почув вимогу зупинитися, тому побіг і, оглянувшись, побачив чоловіка, який кричав і біг за ним, і ще двох чоловіків, тоді він кинув барсетку, що впала біля його ніг, і його було затримано. При цьому вказував, що на місці вчинення злочину і коли він тікав ніякого громадянина ОСОБА_4 не було, а хто кричав йому та біг за ним, пояснити не зміг.
Свідок ОСОБА_4 суду показав, що, повертаючись з нічного магазину, побачив, що передні дверці у автомобілі відчинені, всередині машини в зігнутому положенні перебував невідомий йому молодий чоловік, а на відстані 30-35 від машини стоїть інший. Зрозумівши, що з салону транспортного засобу вчиняється крадіжка, він крикнув невідомому чоловікові, у якому в залі суду чітко впізнав ОСОБА_1, щоб той припинив свої дії, і швидко прискорив крок до машини, однак останній побіг з барсеткою в руці, на його крики зупинитись не реагував, тому він побіг за ним та побачив, що назустріч обвинуваченому вибігли двоє осіб, після чого ОСОБА_1 викинув барсетку на землю.
Свідки, які є оперуповноваженими СКП Шевченківського ВП ЧВП ГУНП в Чернівецькій області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що затримали ОСОБА_1 за обставин, встановлених судом.
Судом першої інстанції встановлено, що показання обвинувачного та свідків щодо фактичних обставин злочину об'єктивно підтверджуються даними протоколів огляду місця події, оглядупредмета, пред'явлення особи для впізнання, слідчого експерименту, які узгоджуються між собою та іншими доказами.
Ці докази ретельно досліджені судом першої інстанції та визнані достатніми та допустимими, які у сукупності доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_1
З матеріалів провадження убачається, що суд вживав заходів для забезпечення явки у судове засідання з метою дачі пояснень свідком ОСОБА_5, на допиті якого наполягав обвинувачений, однак доставити і допитатати цього свідка видалося неможливим. Разом із тим ОСОБА_1 у касаційній скарзі не пояснює, які свідчення про обставини провадження міг надати свідок ОСОБА_5 Крім того, обвинувачений не зміг пояснити у суді, чи бачив свідок, як він вчиняє крадіжку, оскільки перед цим відійшов від свідка на 30 метрів, а коли його було викрито, ОСОБА_5 побіг в інший бік.
Суд розглянув клопотання обвинуваченого про недопустимість як доказу показань свідка ОСОБА_4 через те, що він є працівником поліції і стосовно нього стороною захисту подано заяву про відкриття кримінального провадження за дачу завідомо неправдивих показань. Як встановив суд і це не заперечував обвинувачений, до подій 26 жовтня 2016 року ОСОБА_1 і свідок ОСОБА_4 знайомі не були, а тому неприязних стосунків чи підстав обмовляти один одного не вбачається.
Апеляційний суд, переглядаючи відповідні доводи у апеляційних скаргах, встановив, що станом на 26 жовтня 2016 року свідок ОСОБА_4 не працював у поліції та проходить службу в цьому правоохоронному органі лише з 1 квітня 2017 року, що підтверджується відповідною довідкою в матеріалах провадження.
На думку Суду, сам лише факт працевлаштування свідка згодом на службу до правоохоронних органів не дає підстав для визнання його показань недопустимим