Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 523/7820/16-ц
провадження № 61-22191св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
треті особи: Закрите акціонерне товариство «ХХІ Століття», Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВП-10»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скаргиОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання зборів членів організації орендарів Одеського малого підприємства Пересувна механізована колона № 6 асоціації "Агропромбуд" (далі - МП «ПМК № 6») з питання продажу їй як фізичній особі цілісного майнового комплексу, розташованого у АДРЕСА_1, такими, що відбулися 01 квітня 1994 року за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, 4 а, також просила встановити факт укладення 01 квітня 1994 року між нею і МП «ПМК № 6» договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, та його передачі покупцеві за актом приймання-передачі від 04 квітня 1994 року.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 29 березня 1994 року на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року № 32 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області згідно зі свідоцтвом НОМЕР_1 про право власності організації орендарів МП «ПМК № 6» був переданий цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1.
01 квітня 1994 року за юридичною і фактичною адресою МП «ПМК № 6»: м. Одеса, вул. Золотий берег, 4 а, відбулись збори його учасників, до складу яких входили відповідачі. На зборах вирішено питання щодо продажу цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, з укладенням з позивачем ОСОБА_1 договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. Між позивачем і МП «ПМК № 6» укладений відповідний правочин. 04 квітня 1994 року позивач сплатила за придбану нерухомість 250 000 000, 00 карбованців згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 161 та за актом приймання-передачі отримала придбане нерухоме майно. Відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу унеможливила подальшу реєстрацію права власності. Посилаючись на те, що заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2015 року у справі № 521/14694/14-ц, яким договір купівлі-продажу був визнаний дійсним та за позивачем визнано право власності на зазначене нерухоме майно, скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2015 року з підстав відсутності оригіналу договору купівлі-продажу і рішення загальних зборів орендарів МП «ПМК № 6», позивач була змушена звернутись до суду з цим позовом, вважаючи свої права порушеними.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 липня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано збори членів організації орендарів МП «ПМК № 6» з питання продажу цілісного майнового комплексу, розташованого у АДРЕСА_1, такими, що відбулися 01 квітня 1994 року за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, 4 а. судом встановлено факт укладення 01 квітня 1994 року між ОСОБА_1 і МП «ПМК № 6» договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, та факт його передачі покупцеві ОСОБА_1 за актом приймання-передачі 04 квітня 1994 року. Зазначені обставини встановлено судом першої інстанції на підставі письмових пояснень відповідачів, наданих судові.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню повністю, оскільки її звернення до суду з позовом, а не із заявою про встановлення юридичного факту, є правом особи, та з урахуванням наявності спору - єдино вірним способом захисту свого порушеного права, оскільки заява про встановлення юридичного факту, за наявності спору про право, підлягає залишенню без розгляду.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «ХХІ Століття»
(далі - ЗАТ «ХХІ Століття») задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 липня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірні правовідносини виникли з приводу визнання права власності на цілісний майновий комплекс, власниками якого відповідачі не є. Саме по собі визнання ними позовних вимог не є правовою підставою для задоволення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, на які посилалася позивач. Враховуючи, що позивач обрала невірний спосіб захисту порушеного права, вимоги заявила до неналежного відповідача, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції не повернув справу до суду першої інстанції для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення та розглянув справу за відсутності належного повідомлення усіх відповідачів. Також зазначила, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі її позовних вимог, мотивуючи рішення нормами права, які не стосуються предмета позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_6
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, ОСОБА_6 просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_6
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції не повернув справу до суду першої інстанції для розгляду заяви про виправлення описки та розглянув справу, незважаючи на заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із вступом до участі у справі представника заявників.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому відзиві ЗАТ «ХХІ Століття» просило касаційні скарги відхилити з огляду на їхню необґрунтованість та недоведеність, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ ЇЇ РОЗГЛЯДУ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, ухвалою від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_6
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 березня 1994 року на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року № 32 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області згідно зі свідоцтвом НОМЕР_1 про право власності Організації орендарів МП «ПМК № 6»був переданий цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1.
Як наполягає позивач, 01 квітня 1994 року за юридичною і фактичною адресою МП «ПМК № 6»: м. Одеса, вул. Золотий берег, 4-а, відбулись збори його учасників, до складу яких входили відповідачі, та на яких була присутня позивач ОСОБА_1, і одноголосно було вирішено продати їй цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1, укласти з нею договір купівлі-пр