Постанова
іменем України
21 лютого 2019 р.
м. Київ
справа № 465/1604/15-к
провадження № 51-5712км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С. І., Білик Н. В.,
секретаря судового засідання Гапона В.О.,
за участю:
прокурора Гладкого О. Є.,
захисника МихалевськогоЮ. Р.,
засудженої ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника МихалевськогоЮ.Р. в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014140080003939 за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянки України, уродженки м. Києва, жительки АДРЕСА_2, зареєстрованої у АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.137 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Франківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст.137 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватою і засуджено за те, що вона, працюючи на посаді інструктора з фізкультури Львівської санаторної школи-інтернат №1 I-III ступеня імені Б. Антонича, 24 грудня 2014 року близько 12.20 год., у порушення вимог п.п.1.1. Інструкції №4 з охорони праці під час проведення занять з фізичної культури, яке ОСОБА_2 проводила з учнем 3-Б класу ОСОБА_4 у позашкільний час, поза графіком, без погодження з адміністрацією школи-інтернату, неналежно виконала свої службові обов'язки, через недбале ставлення до них, а саме: не приділила належної уваги по догляду за ОСОБА_4, не передбачила можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча повинна була і мала можливість їх передбачити, залишила малолітнього ОСОБА_4 одного без нагляду в приміщенні ігрової кімнати школи-інтернату та вийшла із вказаної кімнати, зачинивши двері на ключ. Залишившись без нагляду дорослих, малолітній ОСОБА_4 випав із вікна ігрової кімнати, яка знаходиться на третьому поверсі Львівської санаторної школи-інтернату і від отриманих травм помер.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Вважає, що смерть потерпілого ОСОБА_4 настала внаслідок недбалості навчального закладу, оскільки малолітній ОСОБА_4 усупереч протипоказанням був допущений до навчання із розладами психіки. Зазначає, що ОСОБА_2 не була зобов'язана виконувати положення Інструкції № 4 з охорони праці під час проведення занять з фізичної культури, оскільки її посадові обов'язки передбачені Посадовою інструкцією інструктора з фізкультури. Посилається на те, що суд у вироку на підтвердження винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого злочину послався як на доказ на реєстр ознайомлення ОСОБА_2 із Інструкцією № 4 з охорони праці під час проведення занять з фізичної культури, який є недопустимим (оскільки не був відкритий стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України). Стверджує, що апеляційний суд на вказані порушення не звернув уваги та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_2 без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Михалевський Ю.Р. та засуджена ОСОБА_2 підтримали подану скаргу.
Прокурор Гладкий О. Є. вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Мотиви суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, є правильним та, відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Оцінюючи обґрунтованість постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК України, є обґрунтованими, а доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 обвинувачувалась у вчиненні злочину з необережності у виді злочинної недбалості.
Так, злочинна недбалість визначається тим, що в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку і можливості передбачити суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки (об'єктивний та суб'єктивний критерії).
Суб'єктивний критерій злочинної недбалості визначає встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені наслідки. Він повинен фіксуватися на підставі аналізу здатності конкретної особи у відповідній життєвій ситуації за наявності відповідних особистих характеристик (освіти, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявності життєвого і професійного досвіду, віку, стану здоров'я тощо) передбачати можливість настання шкідливих наслідків. Цей критерій має особливе значення, оскільки підкреслює, що недбалість як вид необережної вини може бути в межах можливого передбачення наслідків, а межі цього передбачення завжди індивідуальні.
Відповідальність за недбалість настає тоді, коли особа повинна була і могла передбачити можливість настання злочинних наслідків.
Суб'єктами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК України, є особи, на яких обов'язки щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я дітей покладені, зокрема, по службі. Це, перш за все, педагог або інший працівник освітнього, виховного, лікувального закладу чи іншої установи, який зобов'язаний здійснювати безпеку життя і здоров'я неповнолітніх.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_2 неналежно виконала професійні обов'язки в частині забезпечення життя і здоров'я учня ІНФОРМАЦІЯ_4, які передбачені Посадовою інструкцією інструктора з фізкультури (лікувальної) від 31.10.2013 року (п.4.1.), Інструкцією №4 з охорони праці під час проведення занять з фізичної культури від 3.09.2010 року (п.1.1), Правилами внутрішнього розпорядку для працівників КЗ ЛОР «Львівська загальноосвітня санаторна школа-інтернат №1 I-