Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
місто Київ
справа № 352/1974/15-ц
провадження № 61-4313св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Меленко О. Є., Горейко М. Д., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_2
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна (спільної сумісної власності) шляхом виділення їй у власність незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 6 % (будівельні матеріали) на АДРЕСА_1, інвентарною вартістю 67 289, 00 грн, та за цією ж адресою земельну ділянку, площею 0, 09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, та визнання за нею права власності на таке майно; припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0, 09 га, для будівництва зазначеного житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнення грошової компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувались тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу сторонами набуто земельну ділянку та розпочато будівництво житлового будинку, за спільні кошти придбано автомобіль. У зв'язку з тим, що в добровільному порядку сторони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, ОСОБА_2 просила ухвалити рішення, яким здійснити поділ майна згідно з вимогами її позовної заяви.
Стислий виклад заперечень відповідача ОСОБА_3
ОСОБА_3 позов ОСОБА_2 не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним право особистої власності на будівельні матеріали у вигляді фундаменту, що знаходиться на АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 в рахунок перевищення її частки в спільному майні подружжя 8 850, 00 грн, у власності останньої залишити комп'ютер, телевізійну антену, тумбочку під телевізор, ламінат, праску, порохотяг, газову плиту, телевізор, комп'ютерний стіл.
Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувались тим, що спірна земельна ділянка, площею 0, 09 га, для житлового будівництва, набута ним в порядку приватизації, є особистим майном, а тому не підлягає поділу між подружжям. На земельній ділянці розпочато житлове будівництво, яким займалися його батьки, придбавали всі необхідні будівельні матеріали за свої особисті кошти і на час розгляду справи споруджений тільки фундамент. ОСОБА_2 участі у будівництві не брала, а відтак прав на будівельні матеріали не має. Стосовно автомобіля, то його придбано в шлюбі, проте пізніше продано матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4, за отримані кошти придбано інше рухоме майно, що знаходиться в ОСОБА_2 Крім того, позивачу ОСОБА_2 ним передано 28 000, 00 грн особистих коштів для оплати її навчання.
Стислий виклад заперечень ОСОБА_2 щодо зустрічного позову
ОСОБА_2 проти зустрічного позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні та задовольнити первісний позов.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Судом виділено ОСОБА_2 у власність 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 6 % (будівельні матеріали) на АДРЕСА_1, інвентарною вартістю 67 289, 00 грн, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, та визнано за нею право власності на 1/2 частку цього незавершеного будівництвом житлового будинку. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3. Виділено ОСОБА_2 у власність 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 42 054, 50 грн компенсацію вартості автомобіля марки ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1. Виділено ОСОБА_3 у власність 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 6 % (будівельні матеріали) на АДРЕСА_1, інвентарною вартістю 67 289, 00 грн, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 6 % (будівельні матеріали) на АДРЕСА_1, інвентарною вартістю 67 289, 00 грн, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 09 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 032, 20 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 736, 89 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що спірний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний сторонами за час перебування у шлюбі. Після припинення шлюбу ОСОБА_3 здійснив відчуження спільного автомобіля без згоди позивача, а тому ОСОБА_2 має право на компенсацію 1/2 частини його вартості, тобто 42 054, 50 грн. При цьому суд відхилив висновок СПД ОСОБА_5 від 29 лютого 2016 року № 136, згідно з яким вартість спірного автомобіля визначено 75 630, 00 грн, оскільки автомобіль постійно експлуатувався і відбувалася його амортизація. Цей висновок, на переконання суду, не є належним та допустимим доказом підтвердження вартості автомобіля на час виникнення спірних правовідносин.
У зв'язку з тим, що за час шлюбу сторони розпочали будівництво житлового будинку на приватизованій для цього земельній ділянці, на якій побудовано фундамент і будівництво є незавершеним, становить 6 % готовності, то таке майно перебуває у спільній сумісній власності сторін і позивач має право на 1/2 його частку. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), втім її права відповідно до вимог чинного законодавства можуть бути зареєстровані за дотримання певних умов: опис об'єкта незавершеного будівництва, прав на земельну ділянку та інших вимог. Також суд вважав, що оскільки позивач має право на 1/2 частку спірного незавершеного будівництва (будівельних матеріалів), що знаходиться на приватизованій земельній ділянці, то при переході права власності на це майно вона набуває права і на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Це право є похідним від первісного - права на майно.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_3 судового збору скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 33 644, 50 грн компенсації вартості будівельних матеріалів. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 37 815, 00 грн компенсації вартості автомобіля марки ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали, які знаходяться на земельній ділянці на АДРЕСА_1, загальною вартістю 67 289, 00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 714, 30 грн сплаченого судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що земельна ділянка, площею 0, 09 га, на АДРЕСА_1 не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає виключенню з поділу, оскільки вона хоча і набута ОСОБА_3 у період шлюбу, проте одержана ним одноосібно як частка із земельного фонду, в межах норм безоплатної приватизації земельних ділянок.
До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
Розпочате на спірній земельній ділянці будівництво є самочинним, оскільки органами місцевого самоврядування дозволу на таке не надавалося, проектно-технічної документації ОСОБА_3 не виготовляв.
Зважаючи на це, сам факт знаходження на спірній земельній ділянці будівельних матеріалів (у вигляді фундаменту), не змінює правового статусу спірної земельної ділянки та не поширює на неї режим спільної сумісної власності.
Будівельні матеріали у вигляді фундаменту не можуть розглядатися як незавершений будівництвом житловий будинок з огляду на самочинний характер забудови, а отже вони підлягають поділу саме як будівельні матеріали, сукупною вартістю 67 289, 00 грн.
При цьому апеляційним судом враховано, що будівельні матеріали, які підлягають поділу, вже нерозривно пов'язані із земельною ділянкою ОСОБА_3 і у випадку поділу в натурі, а отже - виокремлення їх частини, цільове призначення частини цих матеріалів може бути втрачено, що призведе до зниження їх вартості, а тому суд вважав за доцільне виділити в натурі будівельні матеріали ОСОБА_3 з виплатою компенсації (половини вартості - 33 644, 50 грн) ОСОБА_2
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у березні 2016 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2, стягнення з ОСОБА_3 судового збору, визнання за ОСОБА_3 права власності на будівельні матеріали та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд всупереч вимогам статті 303 ЦПК України 2004 року здійснив переоцінку доказів, при визначенні вартості автомобіля помилково взяв до уваги висновок експертного товарознавчого дослідження від 29 лютого 2016 року № 136, оскільки не врахував, що після припинення шлюбу автомобіль постійно експлуатувався відповідачем і відбувалася його амортизація. На переконання заявника, оскільки до неї переходить право власності на незавершене будівництво, то з урахуванням вимог статті 120 ЗК України до неї мало перейти й право власності на земельну ділянку, на якій воно знаходиться, а право попереднього власника земельної ділянки підлягає припиненню. Апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11, відповідно до яких незавершене будівництво є нерухомим майном та підлягає поділу між подружжям, як і підлягає поділу земельна ділянка, на якій це майно розміщене.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 26 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження у січні 2018 року передано до Верховного Суду.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини щодо спірного автомобіля, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони з 28 вересня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано в судовому порядку 17 серпня 2015 року
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, виданим МРЕВ ДАІ м. Івано-Франківськ на ім'я ОСОБА_3, за ним зареєстрований транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ 210994-20, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, придбаний згідно з договором від 27 серпня 2007 року.
Відповідно до листа територіального сервісного центру 2641 МВС України
від 03 грудня 2015 року згідно з базою даних Єдиного державного реєстру МВС автомобіль марки ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, перереєстровано 16 вересня 2015 року за ОСОБА_4, матір'ю відповідача.
У висновку експертного дослідження Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України від 22 січня 2016 року № 09/18-1 зазначено, що середня ринкова вартість автомобіля марки ВАЗ 210994-20, 2007 року випуску, становить 84 109, 00 грн.
Відповідно до висновка експертного автотоварознавчого дослідження від 29 лютого 2016 року № 136 середня ринкова вартість автомобіля ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, на 29 лютого 2016 року становила 75 630, 00 грн.
Оцінка аргументів щодо спірного автомобіля, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах с