Постанова
іменем України
19 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 683/134/17
провадження № 51-295км17
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,
прокурора Парусова А.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Якимчук Н.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та захисника Якимчук Н.П. на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240220000914, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. СамчинціСтарокостянтинівського району Хмельницької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Також змінено ОСОБА_1 запобіжний захід до набрання вироку законної сили з домашнього арешту на тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду. Строк відбування покарання ОСОБА_1визначено рахувати з 29 березня 2017 року.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1залишено без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 29 березня 2017 року по 20 червня 2017 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 22 грудня 2016 року приблизно о 12-ій годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та діючи з корисливих мотивів, проник у будинок ОСОБА_3, розташованого по АДРЕСА_2, звідки повторно, таємно викрав 230 гривень, дві плитки шоколаду «Корона молочний шоколад» вартістю кожна 25 грн, 300 г шоколадних цукерок «Snickers» вартістю 54 грн та три цукерки «ChupaChups» вартістю 6 грн, що належали потерпілій. Після цього ОСОБА_1, маючи намір залишити приміщення будинку, був виявлений у приміщенні кухні його власником ОСОБА_3, однак на неодноразові прохання потерпілої зупинитися та повернути викрадене зник з місця вчинення злочину, спричинивши їй майнову шкоду на загальну суму 340 гривень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі захисник Якимчук Н.П. та засуджений ОСОБА_1 просять скасувати ухвалу апеляційного суду, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 186 на ч. 3 ст. 185 КК, призначити ОСОБА_1. за цією статтею більш м'яке покарання із застосуванням ст. 75 КК та звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Стверджують, що ОСОБА_1 викрав чуже майно таємно та не бачив у будинку потерпілу і вона його теж. Вважають, що суд не дав об'єктивної оцінки дослідженим доказам та внаслідок неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 обрав йому покарання, яке є несправедливим через суворість. Вказують, що при призначенні ОСОБА_1 покарання не було враховано того, що він працює, має міцні соціальні зв'язки та на утриманні двох малолітніх дітей, повністю відбув покарання за попереднім вироком, а також обставин, що пом'якшують покарання, - щире каяття, сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування шкоди. Зазначають, що допущені місцевим судом порушення матеріального та процесуального права апеляційний суд не усунув.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Якимчук Н.П. просили їх касаційну скаргу задовольнити.
Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1 та захисника Якимчук Н.П., прокурора Парусова А.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у житло, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
У судовому засіданні ОСОБА_1, визнаючи вину у викраденні майна ОСОБА_3, водночас заперечував, що був виявлений у будинку потерпілою і та просила його зупинитися, але він втік з будинку з викраденим майном.
Ці показання ОСОБА_1 суд належно перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними, розцінивши як позицію свого захисту, оскільки вони спростовуються показаннями потерпілоїОСОБА_3 про те, що 22 грудня 2016 року, повернувшись до будинку, вона виявила на кухні чоловіка, яким, як згодом з'ясувалось, був ОСОБА_1, котрий побачивши її втік з будинку. Крім того, потерпілаОСОБА_3 стверджувала, що вона гукала, щоб ОСОБА_1. зупинився, але той втік з викраденим майном.
Виходячи з показань потерпілої ОСОБА_3, які узгоджуються з даними протоколу огляду місця події, речовими доказами, а також відсутності підстав, які б ставили під сумнівів достовірність та правдивість показань потерпілої, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК, а саме, як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.
Доводи касаційної скарги засудженого та захисника про те, що ОСОБА_1 було вчинено таємне викрадення чужого майна, в зв'язку з чим його дії необхідно перекваліфікувати на ч. 3 ст. 185 КК, є безпідставними.
Так, крадіжка визнається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна, місця, з якого воно було вилучено та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд.
Дії, розпочаті як таємне викрадення майна, в разі їх продовження після виявлення потерпілою особою чи утримання викраденого, розглядаються як грабіж.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1, будучи виявленим всередині будинку (у приміщенні кухні) потерпілоюОСОБА_3, не маючи об'єктивної можливості розпорядитися чи користуватися викраденим майном, з метою доведення свого корисливого мотиву до кінця, втік з будинку, утримуючи при собі викрадене.
За таких обставин, дії ОСОБА_1, які той розпочав як таємне викрадення чужого майна, але продовжувані ним з моменту виявлення його потерпілою ОСОБА_3, перейшли