Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
місто Київ
справа № 307/3360/15-ц
провадження № 61-5078св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Готри Т. Ю., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, по 1/2 частині кожному в ідеальних частках.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що із 28 березня 1981 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2003 року. Рішенням зборів уповноважених колгоспників ім. ХХІІ з'їзду КПРС від 04 липня 1982 року позивачу надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1, в городі його батька. За час перебування у шлюбі на цій ділянці сторонами протягом трьох років за спільні кошти побудовано житловий будинок з надвірними спорудами, у якому вони разом проживали з 1985 року. Втім, відповідач у травні 2015 року зареєструвала право приватної власності на зазначений будинок в цілому за собою. На переконання позивача, оскільки будинок набуто подружжям за час шлюбу, то він належить їм на праві спільної сумісної власності.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти позову заперечувала з підстав необґрунтованості пред'явлених вимог, просила відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року позов задоволено. Судом визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку та надвірних споруд в ідеальній частці, що розташований в АДРЕСА_1, а іншу 1/2 частину цього будинку та надвірних споруд залишено у власності ОСОБА_3 Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що, незважаючи на той факт, що спірний житловий будинок зареєстрований лише на ім'я відповідача (як одного з подружжя), це майно вважається спільним майном подружжя. Частки кожного із співвласників у праві на спільний будинок не визначені. У зв'язку з цим кожен із співвласників вважається власником усього будинку спільно з іншим співвласником. При цьому суд не встановив підстав для застосування позовної давності з огляду на те, що до реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем право власності позивача на матеріали, з яких він був збудований, порушено не було, тільки у травні 2015 року, коли ОСОБА_3 зареєструвала будинок за собою одноосібно, відбулось порушення права власності ОСОБА_2 на майно, набуте в шлюбі.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що спірний житловий будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_3, державну реєстрацію права власності цього майна здійснено 23 травня 2015 року, будь-яких доказів щодо стану готовності будинку на час фактичного припинення шлюбних відносин сторін позивачем не надано. Апеляційний суд критично оцінив надану позивачем характеристику будівель і споруд, у якій рік побудови житлового будинку зазначено - 1981, оскільки площу такого будинку зазначено - 113, 10 кв. м, яка відрізняється від площі спірного будинку, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 - 167, 70 кв.м. Довідку виконкому Грушівської сільської ради від 14 січня 2015 року, у якій зазначено, що житловий будинок побудовано у 1981 році, апеляційний суд також оцінив критично, оскільки вона не підтверджує ті обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, що будинок сторони почали будувати після надання позивачу земельної ділянки для будівництва та завершили будівництво протягом трьох років, у 1985 році. Право власності ОСОБА_3 на спірний будинок виникло 23 травня 2015 року, тобто через 12 років після розірвання шлюбу між сторонами та через 18 років після фактичного припинення шлюбних відносин. Саме з часу державної реєстрації такого права відповідний об'єкт набув статусу нерухомого майна, у зв'язку з чим щодо цього майна не застосовується презумпція спільності сумісно набутого майна подружжя і будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вимог про визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя позивач не заявляв. При цьому апеляційний суд не виявив правових підстав для застосування позовної давності, про яку заявлялось стороною відповідача, зважаючи на безпідставність матеріально-правової вимоги позивача.
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у липні 2016 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що згідно з довідкою виконкому Грушівської сільської ради спірний житловий будинок вважається побудованим та введеним в експлуатацію у 1981 році. ОСОБА_3 на час отримання свідоцтва від 23 травня 2015 року про право власності на спірний житловий будинок не мала рішення про надання їй земельної ділянки у користування або власність. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилалася на рішення Грушівської сільської ради від 02 червня 2006 року № 15 про надання їй у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 08 га, на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, проте таке рішення до матеріалів справи не долучалося.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження у січні 2018 року передано до Верховного Суду.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Апеляційним судом встановлено, що сторони з 28 березня 1981 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2003 року, фактичні шлюбні відносини між ними припинилися з 1997 року.
04 липня 1982 року рішенням зборів уповноважених колгоспників ім. ХХІІ з'їзду КПРС позивачу надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку в с. Грушово, вул. Комарова, в городі його батька.
Згідно з довідкою Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 02 березня 2016 року № 634 житловий будинок в АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_3, згідно із записами погосподарських книг 1982-2000 років, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1/а; згідно з записом погосподарської книги за 2001-2010 роки - адреса: АДРЕСА_1; з 2011 до 2015 роки - адреса: АДРЕСА_1.
Житловий будинок у АДРЕСА_1 загальною площею 167, 70 кв. м, житловою - 85, 10 кв. м, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 Державну реєстрацію права власності цього майна здійснено 23 травня 2015 року на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1, виданого 23 травня 2015 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, к