Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 332/922/17
провадження № 61-27965св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2017 року у складі судді Сінєльніка Р. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Позов мотивовано тим, що у період з 02 липня 2001 року по 14 травня 2012 року він працював у відокремленому структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «Придніпровська залізниця»).
Наказом від 14 травня 2012 року ОСОБА_4 звільнено на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до філії ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» ДП «Дніпровська залізниця».
При звільненні йому не було виплачено компенсацію за 286 діб невикористаного часу домашнього відпочинку як надурочної роботи.
З урахуванням того, що ставка за годину роботи позивача складала 14 грн 55 коп., підприємство зобов'язано було виплатити позивачу 66 580 грн 80 коп. Однак, розмір виплаченої компенсації при звільненні становив лише 38 158 грн 12 коп.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача невиплачену йому суму компенсації за 286 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у розмірі 28 422 грн 68 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 2 000 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 28 422 грн 68 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що колективним договором ДП «Придніпровська залізниця» погоджено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентовано Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку. Працівнику, постійна робота якого відбувається в дорозі, при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, має бути надано відпочинок, як правило, після кожної поїздки повністю. Якщо протягом однієї-двох наступних поїздок (турів) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (тур) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи у надурочний час здійснюється у подвійному розмірі годинної ставки. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_4 мала бути виплачена заробітна плата за кількість робочих годин невикористаного домашнього відпочинку у подвійному розмірі годинної ставки.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав порушеним право позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України позов про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.
У листопаді 2017 року ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що неправильне тлумачення наказу Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц у частині виплати при звільненні працівників, що обслуговували вагони-транспортери, компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку як надурочних робіт, створило прецедент та негативну юридичну практику щодо вирішення даних трудових спорів не на користь ПАТ «Українська залізниця». ОСОБА_4 обґрунтовував позовні вимоги наявністю наказу Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц, яким передбачено зарахування невикористаної частини відпочинку до надурочної роботи. Однак таке положення наказу суперечить чинному трудовому законодавству України. Кодекс законів про працю має вищу юридичну силу, а тому положення вказаного наказу не підлягають застосуванню. Статтею 106 КЗпП України не передбачено компенсацію за невикористаний час домашнього відпочинку. Позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю та пропуском строку позовної давності.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
21 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 з 02 липня 2001 року по 14 травня 2012 року працював у відокремл