Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
місто Київ
справа № 296/654/17
провадження № 61-14374св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Комунальне підприємство «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради,
третя особа - Незалежна профспілка гірників України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2017 року у складі судді Драч Ю. І. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2017 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Гансецької І. А., Талько О. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_3 у січні 2017 року звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради
(далі - КП «Житомиртеплокомуненерго»), в якому просив поновити його на посаді начальника Богунського теплового району КП «Житомиртеплокомуненерго»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 100 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 27 грудня 2016 року наказом КП «Житомиртеплокомуненерго» № 146-К/тр його звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. ОСОБА_3 вважав зазначений наказ незаконним і таким, що порушує його права як працівника, обраного до профспілкового органу, тому він підлягає скасуванню, оскільки на цьому підприємстві він працює більше 12 років, постійно отримував премії, має вищу освіту, порушень трудової дисципліни не допускав. ОСОБА_3 зазначав, що будь-яких підстави для скорочення штату, в тому числі його посади, - відсутні, оскільки не мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, а також що зазначене питання не погоджене з первинною профспілковою організацією, створеною на підприємстві.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив про його безпідставність. Також стверджував, що процедура звільнення дотримана в повному обсязі, повідомити профспілкову організацію про звільнення ОСОБА_3 за три місяці не було можливості, оскільки повідомлення про створення профспілкової організації надійшло на адресу підприємства лише 13 жовтня 2016 року.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 грудня 2016 року у справі № 296/9701/16-ц ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до КП «Житомиртеплокомуненерго» про визнання незаконним та скасування наказу від 25 жовтня 2016 року № 118-К/тр в частині попередження про заплановане звільнення та поновлення на посаді. Зазначене рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2017 року. Наведеним спростовуються доводи позивача про ненадання відповідачем доказів змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, яке призводить до скорочення чисельності або штату працівників, оскільки у цьому випадку скорочення не є наслідком ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання КП «Житомиртеплокомуненерго», а пов'язується зі змінами в організації управління підприємством. Тобто належними та допустимими доказами відповідач довів, що у цьому випадку скорочення має місце і зазначена обставина встановлена іншим судовим рішенням. Окрім цього, відповідачем направлено запит від 20 грудня 2016 року № 4477/1 до голови профспілкового комітету КП «Житомиртеплокомуненерго» Тітова Ю. Д. щодо членства у профспілці ОСОБА_3, на який отримана відповідь від 20 грудня 2016 року № 2/43, в якому зазначено, що з 15 жовтня 2016 року ОСОБА_3 не є членом профспілкової організації КП «Житомиртеплокомуненерго». Суд також зазначив, що ОСОБА_3 про створення первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України КП «Житомиртеплокомуненерго» повідомив відповідача 13 жовтня 2016 року. проте, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 не подав відповідачу підтверджуючих документів щодо статусу та сфери діяльності профспілки. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не був належним чином повідомлений про наявність другої профспілкової організації на підприємстві, про її статус та членів, тому не мало належних правових підстав для взаємодії з її керівництвом.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що, не надавши згоду на звільнення позивача з роботи, первина профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України КП «Житомиртеплокомуненерго» (далі - ППОНПГУ) посилалася на те, що скорочення на підприємстві не мало місця та роботодавцем порушено право самої профспілки. Проте такі мотиви суд визнав безпідставними, оскільки факт скорочення чисельності й штату підтверджений іншим судовим рішенням, що набрало законної сили. Доводи щодо неузгодження роботодавцем своїх дій з новоствореною профспілкою правового значення не мають, оскільки зміни до колективного договору не внесені. Крім того, предметом спору в цій справі є індивідуальний трудовий спір, а не спір роботодавця з профспілковою організацією. Суд застосував правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-119цс15, відповідно до якого у разі, якщо відмова профспілкової організації на розірвання трудового договору є необґрунтованою, роботодавець не позбавлений можливості звільнити працівника. За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, оскільки по суті спору рішення судом першої інстанції постановлено правильно і наведені заявником мотиви не передбачають зміни правового обґрунтування.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами порушено положення статті 43 КЗпП України, оскільки, отримавши обґрунтовану відповідь ППОНПГУ про незгоду на звільнення її голови, суд не взяв її до уваги та дійшов необґрунтованого висновку про можливість звільнення позивача без згоди профспілки. Також зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок, зроблений Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-119цс15, оскільки зазначену справу розглянуто за інших фактичних обставин.
19 лютого 2019 року заявник також подав заяву, у якій просив урахувати чинну судову практику із посиланням на постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 296/3562/17-ц
(провадження № 61-28231св18).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 28 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 обіймав посаду начальника дільниці КП «Житомиртеплокомуненерго» з 01 жовтня 2009 року.
На підставі наказу від 01 лютого 2013 року № 7-к позивач переведений на посаду начальника Богунського теплового району підприємства відповідача.
Наказами КП «Житомиртеплокомуненерго» від 08 червня 2016 року № 147-аг та від 20 жовтня 2016 року № 20 виключено зі штатного розпису підприємства посади двох начальників теплових районів м. Житомира. Зазначені накази є чинними та позивачем не спростовані.
Згідно зі штатними розписами, наданими відповідачем, на 2017 рік перелік посад по Богунському тепловому району не передбачає посади начальника району. Наведені обставини свідчать про те, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників.
Наказом від 25 жовтня 2016 року № 118-К/тр позивач попереджений про наступне скорочення посади, яку він обіймає, із дотриманням встановленого законом двомісячного терміну. Від підпису у наказі про ознайомлення з ним позивач відмовився, про що було складено акт від 27 жовтня 2016 року.
Листом від 26 жовтня 2016 року, за вих. № 3315/1, ОСОБА_3 запропоновано інші посади, які на той час були вільними на підприємстві, але згоди на переведення позивачем не надано.
Крім того, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2016 року у справі № 296/9701/16-ц, залишеним у силі ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2017 року, позивачу відмовлено в позові до КП «Житомиртеплокомуненерго» про визнання незаконним та скасування наказу про попередження про заплановане наступне вивільнення.
Наказом від 27 грудня 2016 року № 146-К/тр позивач звільнений з роботи з 27 грудня 2016 року у зв'язку із скороченням штату - за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 25 жовтня 2016 року № 118-К/тр про попередження та за умови відсутності заяви ОСОБА_3 про згоду на переведення на іншу посаду.
Відповідно до пункту 2.1 Колективного договору КП «Житомиртеплокомуненерго» на підприємстві діє профспілковий комітет, головою якого є Тітов Ю. Д.
Судами