ПОСТАНОВА
Іменем України
26 лютого 2019 року
Київ
справа №814/152/16
адміністративне провадження №К/9901/63184/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 (колегія суддів: головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.)
у справі №814/152/16
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ДПІ) від 28.10.2015.
Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом не мали реального характеру, тому відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення щодо збільшення ОСОБА_2 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 (головуючий суддя - Біоносенко В.В.) в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ від 28.10.2015 № 0019881702.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову. Також вказав, що матеріалами справи не підтверджено реальність виконання укладених позивачем та його контрагентом угоди, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку складені з порушенням вимог чинного законодавства.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в зв'язку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками призначеної на підставі постанови слідчого позапланової виїзної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Зеленецьке» за період з 01.05.2014 по 30.06.2014 складено акт від 13.10.2015.
В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:
- п. 198.1, 198.3, п. 198.4. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 158 552 грн.:
На цій підставі відповідачем 28.10.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0019881702 про визначення підприємцю ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 237 828 гривень, з яких 158 552 гривень основного зобов'язання та 79 276 гривень штрафу.
Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ мотивує тим, що позивачем не надано належних доказів реального виконання укладеної між ОСОБА_2 та ТОВ «Зеленецьке» угоди.
Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.
З огляду на приписи статей 14, 44, 185, 198 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні