ПОСТАНОВА
Іменем України
25 лютого 2019 року
Київ
справа №826/1560/13
адміністративне провадження №К/9901/3308/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 (суддя Келеберда В.І.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 (головуючий суддя - Шостак О.О., Горяйнов А.М., Желтобрюх І.Л.)
у справі № 826/1560/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30 січня 2013 року.
Позов мотивовано тим, що ДПІ безпідставно дійшла висновку про те, що господарські правовідносини Товариства з його контрагентами не мали реального характеру, а висновки відповідача з цього приводу спростовуються наданими під час перевірки документами. Відтак, у відповідача не було дістав вважати, що позивачем неправильно визначено його податкові зобов'язання з податку на додану вартість та приймати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити адміністративний позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2014 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.
ДПІ не скористалася своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу у строк, встановлений ухвалою суду.
11 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), передано до Верховного Суду.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками проведеної документальної позапланової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року складено акт 18 грудня 2012 року, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено наступні порушення:
- пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 47 600 грн.;
- підпункту 4.2.9. пункту 4.2. статті 4, підпункту 4.3.25 пункту 4.3. статті 4 та підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання сум податку з доходів фізичних осіб, належного до сплати, в сумі 1818,26 грн.
На цій підставі ДПІ 30 січня 2013 року прийняла податкове повідомлення-рішення №0000962220, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 392 478 грн., у тому числі за основним платежем - 317 600 грн., штрафні санкції - 74 878 грн.
Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що укладені між Товариством та контрагентами ТОВ «Стіл Хоукс», ПП «Вікс Інтернешенл», ТОВ «Проектно будівельна компанія «Інжбуд», ТОВ «Сучасний стиль» господарські договори реально не виконувались, не призвели до реальних змін у майновому стані позивача, відтак не давали підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового кодексу України, Законів України «Про податок на додану в