ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2019 року
Київ
справа №826/27303/15
адміністративне провадження №К/9901/1742/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді Шарапи В.М.,
суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
за участю: секретаря судового засідання Корецького І.О.,
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: представника Старушкевич У.М.,
розглянувши у відкритому судовому касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 у складі колегії суддів: Бужак Н.П. (головуючий), Костюк Л.О., Троян Н.М. у справі №826/27303/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (надалі - Міністерство) про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з 07.02.2012 по день фактичного розрахунку 18.09.2015 належного йому при звільнені відшкодування витрат на відрядження у розмірі 158522,82 грн.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки з 07.02.2012 по день фактичного розрахунку 18.09.2015 належного йому при звільнені відшкодування витрат на відрядження у розмірі 158522,82 грн.
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
4.1. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 у справі №2а-2184/11/2670, яку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства щодо виплати всіх сум, які належать ОСОБА_1 при звільненні, стягнуто з Міністерства на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 18062,53 грн. на відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку з відрядженнями та середній заробіток за затримку виплати заборгованості по відрядженнях протягом 402 робочих днів з розрахунку, що його середньомісячний заробіток становить 3878,25 грн.
4.2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2012 до даної постанови внесено виправлення, а саме, замість 402 робочих днів позивача вказано 421 робочий день.
4.3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.10.2012 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 і зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012.
4.4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заборгованості по відрядженнях, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті судові рішення залишені без змін.
4.5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2014 у справі №2а-2184/11/2670, яку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 залишено без змін, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Міністерства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виплати заборгованості по відрядженнях у розмірі 73662,37 грн.,
4.6. Як вбачається зі змісту судового рішення, затримка фактичного розрахунку з позивачем складала 421 день, а саме, з 07.06.2010, що є датою звільнення з посади, по 06.02.2012, що є датою проведення судового засідання.
4.7. Стягнення з Міністерства на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 18062,53 грн. відбулось у примусовому порядку лише 18.09.2015, що підтверджується листом Державної казначейської служби України від 23.09.2015 за №5-13/2550-23737.
5. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що мали місце передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України підстави для притягнення відповідача до відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з позивачем. Суд першої інстанції вказав, що вина відповідача щодо несвоєчасного розрахунку встановлена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 у справі №2а-2184/11/2670, якою визнано протиправною бездіяльність Міністерства і яка у відповідній частині набрала законої сили. Також, на думку суду першої інстанції, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
6. Скасовуючи постанову суду першої інстанції і ухвалюючи нову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції послався на відсутність вини відповідача у несвоєчасному здійсненні розрахунку з позивачем. Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.10.2012 було зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 у справі №2а-2184/11/2670, що унеможливлювало перерахування відповідачем коштів на користь позивача. Після прийняття постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2014 її виконання здійснювалось органами Державної казначейської служби у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, що також виключає вину відповідача у затримці розрахунку з позивачем, на думку суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
7. Позивачем подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 залишити в силі.
7.1. Аргументи скаржника полягають у тому, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник наголошує, що відповідач мав можливість самостійно виконати судові рішення про присудження на користь позивача коштів у сумі 18062,53 грн. на відшкодування витрат, понесених у зв'язку з відрядженнями. Крім того, скаржник вважає, що норми Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 також жодним чином не заважали відповідачу самостійно виконати судове рішення, яке натомість виконане органами Державної казначейської служби, а не боржником.
8. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
8.1. На обґрунтування відзиву відповідач вказує, що оскаржуване судове рішення постановлене на основі правильного застосування норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та залишення в силі постанови суду першої інстанцій відсутні.
9. У судовому засіданні учасники справи підтримали своїх доводи та заперечення, викладені у касаційній скарзі та відзиві на неї.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
10. Конституція України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):
"Стаття 124. <…> Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України".
11. Кодекс законів про працю України (надалі - КЗпП України):
Стаття 47. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку
"Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу".
Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
"При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму".
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
"В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору".
12. Кодекс адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень):
Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
"1. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарсь