Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 530/1914/15-ц
провадження № 61-21897 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДОВІРА-ПЛЮС»,
третя особа - реєстраційна служба Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВІРА-ПЛЮС» на постанову апеляційного суду Полтавської області
від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О.,
Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВІРА-ПЛЮС» (далі - ТОВ «ДОВІРА-ПЛЮС»), третя особа - реєстраційна служба Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області, в якому просила визнати недійсними додаткові угоди до договорів оренди землі від 16 лютого 2005 року, зареєстровані Зіньківським районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 10 червня 2005 року, укладені 17 червня 2014 року між ОСОБА_7 та ТОВ «ДОВІРА-ПЛЮС», на підставі яких речове право - право оренди земельної ділянки -зареєстроване за ТОВ «Довіра-Плюс» 09 липня 2014 року.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивача - ОСОБА_7 Після її смерті спадщину за заповітом прийняла ОСОБА_4, в тому числі і земельні ділянки площею 2,9907 га та площею 2,9902 га, розташовані на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області і на даний час позивач є їх власником.
За життя, 16 лютого 2005 року ОСОБА_7 уклала з ТОВ «ДОВІРА-ПЛЮС», договори оренди землі строком на 10 років кожен, щодо оренди вказаних земельних ділянок.
Відповідно до пункту 40 договорів оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов, або розірвання договору.
На даний час позивач має намір самостійно обробляти успадковані земельні ділянки, які перебувають у користуванні ТОВ «Довіра-плюс», та наголошує, що строк дії договорів закінчився 10 червня 2015 року і після їх припинення земельні ділянки підлягають поверненню відповідно до пункту 21 договорів оренди землі.
Разом з тим, з'ясувалося, що 09 липня 2014 року відповідач зареєстрував у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інше речове право - право користування земельними ділянками на умовах оренди, а саме додаткові угоди до договорів оренди від 17 червня 2014 року, якими внесено зміни до істотних умов договорів оренди від 16 лютого 2005 року, а саме збільшено строк дії договорів оренди з десяти до 25-ти років, змінено пункт 40 договору, відповідно до якого перехід права власності до іншої особи та реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для розірвання договору оренди землі та закріплено переважне право відповідача на викуп у разі продажу земельної ділянки.
Позивач вказує на те, що ОСОБА_7 важко хворіла, потребувала постійної сторонньої допомоги і фізично не могла підписати будь-який документ в тому числі і додаткові угоди. Вкеазані додаткові угоди підписані не ОСОБА_7, а зміни до договорів оренди землі є несправедливими та неприйнятними для позивача, як власника земельних ділянок, що є підставою для визнання їх недійсними.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року в у складі судді Дем'янченка С. М. у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що наявні в матеріалах справи два висновки експертизи проведені в одній і тій же експертній установі, суперечать один одному, клопотань про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи позивачем та її представником під час розгляду справи не заявлялось, тобто стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними.
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Визнано недійсними додаткові угоди до договорів оренди землі від 16 лютого 2005 року, зареєстровані Зіньківським районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 10 червня 2005 року, укладені 17 червня 2014 року між ОСОБА_7 та ТОВ «ДОВІРА-ПЛЮС», на підставі яких інше речове право - право оренди земельної ділянки зареєстроване за ТОВ «Довіра-Плюс» 09 липня 2014 року за №6277497 та №6277977.
Стягнуто з ТОВ «ДОВІРА-ПЛЮС» на користь ОСОБА_4 1947,20 грн судового збору та 8472,60 грн судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи, зокрема, висновком №928 судової почеркознавчої експертизи від 26 січня 2017 року, встановлено, що спірні додаткові угоди від 17 червня 2014 року до договору оренди землі від 16 лютого 2005 року, зареєстрованого у Зіньківському районному відділ Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 10 червня 2005 року та від 17 червня 2014 року до договору оренди землі від 16 лютого 2005 року, зареєстрованого у Зіньківському районному відділ Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 10 червня 2005 року не підписувалися ОСОБА_7, тобто дані правочини були вчинені за відсутності волевиявлення орендодавця, у зв'язку з чим є недійсними.
У касаційній скарзі, ТОВ «ДОВІРА-ПЛЮС», не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що наведені позивачем підстави звернення з позовом з огляду на недодержання письмової форми правочину ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 207 ЦК України, що не було враховано апеляційним судом при вирішенні спору.
Вирішуючи спір про визнання договорів недійсними, апеляційний суд не з'ясував в конкретному випадку момент укладення договору,не здійснив розмежування понять неукладеного, дійсного, недійсного (оспорюваного чи нікчемного) договору, не врахував те, що недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки в силу закону такий правочин вважатиметься або неукладеним, або нікчемним.
У зв'язку із зазначеним, суд апеляційної інстанції помилково задовольнив позов про визнання договорів недійсними.
Крім того, під час вирішення спору апеляційним судом, як доказ було використано висновок № 928 судової почеркознавчої експертизи від 26 січня 2017 року та відповідно відхилено як доказ висновок № 560/561 судової почеркознавчої та судово-технічної експертизи від 25 вересня 2017 року, у якому зазначено, що встановити, чи виконані вищевказані підписи
ОСОБА_7, чи іншою особою, у межах наявного порівняльного матеріалу не представляється можливим.
Заявник посилається на те, що під час проведення вказаних експертиз досліджувались ідентичні матеріали, що були надані експерту,як першої так і додаткової почеркознавчої експертизи, але висновки експерта відрізняються.
Висновки апеляційного суду на відмінність експертиз запредметністю та об'єктами є необґрунтованими, оскільки експертизи проводились з дослідженням ідентичного предмету та об'єкту.
У відзив