Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 462/2156/17
провадження № 61-35405св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року, у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ :
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_6 треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права користування квартирою.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7, яка була основним наймачем квартири АДРЕСА_1, де була зареєстрована, починаючи з 12 листопада 1961 року.
Впродовж останніх п'яти років позивач постійно проживав разом із матір'ю за вказаною адресою, доглядав за нею та сплачував витрати на утримання квартири. Мати проти його проживання у даній квартирі не заперечувала, однак з незалежних від позивача причин, він не міг зареєструвати своє місце проживання у ній.
Посилаючись на те, що він є членом сім'ї наймача, проживав у квартирі за згодою останньої впродовж тривалого періоду часу, позивач зазначав, що він набув право користування квартирою, у зв'язку з чим просив позов задовольнити.
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова
від 14 вересня 2017 року, у складі судді Постигач О. Б., позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач, як член сім'ї основного квартиронаймача, правомірно вселився у квартиру, заперечень проти його вселення, проживання чи користування квартирою відповідачем чи третіми особами не заявлялись, та сплачував за житлово-комунальні послуги, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права користування квартирою. Водночас, встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та його матері саме з 2013 року, як того просив позивач, є неможливим, так як подані позивачем докази не свідчать, що роком його вселення у дану квартиру є саме 2013 рік.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 02 квітня
2018 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при ухваленні рішення місцевим судом не було в повній мірі встановлено дійсних прав та обов'язків сторін, а тому висновок суду про часткове задоволення позовних вимог є помилковим. Позивачем не доведено правомірність його вселення у спірне жиле приміщення та факт згоди наймача на реєстрацію позивача у квартирі. Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7, починаючи з 2013 року постійно проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, ОСОБА_4, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі позивач вказує, що апеляційним судом не взято до уваги жодного із доводів, зазначених ним у позовній заяві, та не надано їм правової оцінки, що, на його переконання, призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Інші учасники справи не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.
Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З установлених судом обставин справи вбачається, що померла
ОСОБА_7 була основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1.
Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку, виданої ЛКП «Граніт» від 03 жовтня 2016 року, в квартирі зареєстровані:
ОСОБА_7 - основний квартиронаймач та ОСОБА_6 (онук ОСОБА_7.)
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4