Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 601/1166/16
провадження № 61-18184св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_4,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року у складі судді Білосевич Г. С. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» посилалося на те, що 20 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 770/11-34, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 129 675 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,55 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 15 листопада 2012 року. 20 жовтня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої з 20 жовтня 2008 року встановлено процентну ставку за користування кредитом на рівні 14,5 % річних. Додатковою угодою від 25 серпня 2009 року № 1 сторони погодили кінцевий термін повернення основної заборгованості до 10 жовтня 2014 року та новий графік сплати заборгованості. В порушення вимог законодавства та умов кредитного договору ОСОБА_4 не виконував належним чином своїх зобов'язань, у зв'язку з чим в нього утворилася заборгованість. Банком не пропущено позовної давності, оскільки за умовами кредитного договору термін повернення основної заборгованості встановлений до 10 жовтня 2014 року. Тому саме з цього часу необхідно обчислювати перебіг позовної давності. Враховуючи наведене, ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 770/11-34 в розмірі 244 089,90 грн та судові витрати.
ОСОБА_4 не визнав позов, посилаючись на те, що банком пропущено позовну давність, так як зобов'язання за договором в нього виникло 12 грудня 2007 року (сплата першого платежу). 15 січня 2009 року ним здійснено останній платіж, а тому строк погашення кредиту згідно з умовами договору сплив 07 листопада 2011 року, у зв'язку з чим він заявив про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволенні позову.
Заочним рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустило строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, що згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови в задоволенні позову.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилено. Заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 28 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» мотивована безпідставністю висновків судів про те, що ним пропущено позовну давність, оскільки у кредитному договорі було зазначено строк його дії - до 10 жовтня 2014 року, тому позовна давність повинна рахуватися з цього дня, а не з дати останнього погашення заборгованості відповідачем. Позовна давність взагалі не може бути застосована до заборгованості за тілом кредиту - суми, яка була отримана позичальником від банку (без нарахованих відсотків). У цьому випадку гроші виступають не як засіб платежу, а як майно, що ніколи не було приватною власністю позичальника, а лише передавалося у тимчасове користування за окрему плату - відсотки.
У серпні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позов пред'явлений банком з пропуском позовної давності, а тому обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог. Суди правомірно виходили з умов договору щодо початку перебігу позовної давності, а не із строку дії кредитного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24 квітня 2018 року справу № 601/1166/16 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зоб