Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 756/10993/15-ц
провадження № 61-1185св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року у складі судді: Великохацької В. В. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 грудня 2008 року ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти у сумі 120 000 доларів США, що було еквівалентно 954 000 грн, надавши розписку про отримання грошових коштів у зазначеній сумі. Борг відповідач зобов'язався повернути у термін - серпень 2014 року.
Кошти, отримані в борг у сумі 120 000 доларів США, відповідач не повернув у повному обсязі, безпідставно ухиляється від виконання зобов'язань, взятих на себе за договором позики від 12 грудня 2008 року.
ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути зі ОСОБА_3:
1) суму боргу у розмірі 225 295,63 доларів США, що еквівалентно 5 862 183,51 грн, яка включає:
- борг за договором позики у сумі 120 000 доларів США, що еквівалентно 3 122 395,32 грн;
- проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ у сумі 99 762,48 доларів США, що еквівалентно 2 595 815,84 грн;
- 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання у сумі 5 533,15 доларів США, що еквівалентно 143 972,35 грн;
2) 978 309,79 грн інфляційних втрат;
3) судовий збір у сумі 3 654 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року позов задовлено. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 225 295,63 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ на 14 березня 2016 року становить 5 862 183,51 грн, та інфляційні втрати у розмірі 978 309,79 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем за договором позики щодо своєчасно повернення грошових коштів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 978 309,79 грн скасоване та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Оскільки сума боргу, отриманого позичальником у доларах США, яка підлягає стягненню, обчислена судом у гривнях за офіційним курсом НБУ станом на 14 березня 2016 року, що становить 3 122 395,32 грн, то підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат немає.
Аргументи учасників справи
У липні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін, скасувати повністю рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, оскільки не дослідили дійсний зміст розписки та достовірність документа. Зазначає, що розписка складалася у 2013 році, а гроші передавалися у 2006 році, крім того розписка не містить дати отримання коштів. Зазначає, що кошти у розмірі 120 000 доларів США були передані йому у борг один раз, а він надав з цього приводу дві розписки, оскільки перебував із позивачем у дружніх відносинах, і рішеннями судів вже стягнуто вказані кошти.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін. У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суди встановили, що 12 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 (позикодавець) передав ОСОБА_3 (позичальник) грошові кошти у сумі 120 000 доларів США, що було еквівалентно 954 000 грн.
На підтвердження укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики відповідачем було представлено розписку про отримання ним від позивача грошових коштів у сумі 120 000 доларів США, що було еквівалентно 954 000 грн.
У розписці про отримання грошових коштів від 12 грудня 2008 року вст