Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 205/1680/15-ц
провадження № 61-15611св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року у складі судді: Остапенко Н. Г. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року у справі у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява обґрунтована тим, що 09 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно якого він передав, а відповідач отримав від нього 420 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 09 березня 2013 року. Факт надання позики підтверджується розписками від 09 березня 2012 року та 27 грудня 2012 року. У вказаний в договорі строк відповідач борг повністю не повернув.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_3:
неповернену суму позики в розмірі 379 300 доларів США;
інфляційні втрати у сумі 106 204 долари США,
заборгованість по процентах від суми позики в розмірі 73 434,40 доларів США,
3 % річних від простроченої суми в розмірі 16 522,24 долари США;
судові витрати по справі.
У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 з зустрічним позовом про визнання недійсними правочинів
Зустрічний позов мотивований тим, що кошти у сумі 420 000 доларів США ніколи не отримував, через що договір та розписка від 09 березня 2012 року та додаткова угода від 25 жовтня 2013 року є фіктивними.
Справа розглядалась не одноразово.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 3 030 607 грн та відсотки від простроченої суми у розмірі 58 673,48 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсним відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок повернення боргу за договором позики: 379 000 доларів США - сума позики, 42 481,88 доларів США - відсотки, 9 789,06 доларів США - 3 % річних, а всього 432 649,34 доларів США. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсним відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики скасовано, справу в цій частині передано новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому вказано, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про стягнення суми заборгованості за договором позики у іноземній валюті. В іншій частині рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року залишено без змін.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики залишено без змін.
Оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором позики, відповідач має повернути залишок боргу у розмірі 3 030 607 грн, оскільки 25 жовтня 2013 року відбулась зміна грошової одиниці основного зобов'язання з валюти на гривню, а стягуючи проценти у загальній сумі 58 673,48 грн, посилаючись на статтю 625 ЦК України фактично стягував 12 % річних за період з 25 жовтня 2013 по 25 квітня 2014 року, а за період з 10 березня 2013 по 25 жовтня 2013 і з 25 квітня 2014 по 22 лютого 2016 року 3% річних.
Аргументи учасників справи
У березні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення в частині стягнення боргу скасувати і передати справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи: не врахували те, що позивач заявляв позовні вимоги про стягнення боргу в доларах США, а тому суди вийшли за межі позовних вимог стягнувши борг в національній валюті; порушили статтю 1046 ЦК України, оскільки позичальник зобов'язаний повернути таку ж суму грошових коштів, а сума грошових коштів в доларах США та гривні не може бути однаковою.
У травні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що: в касаційній скарзі вказаний помилковий номер справи; відповідач здійснює затягування судового процесу; додатковою угодою від 25 жовтня 2013 року до договору позики від 09 березня 2013 року було змінено договір позики і сторони домовилися змінити валюту грошового зобов'язання.
У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав пояснення, в яких зазначив, що позовні вимоги заявлялись щодо стягнення суми боргу у доларах США, а не в гривні. Додаткова угода не стосувалася зміни валюти зобов'язання.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 373/2054/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року поновлено касаційне провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суди встановили, що 09 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у письмовій формі був укладений договір позики, згідно з яким позивач передав, а відповідач отримав у борг кошти у сумі 420 000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом 12 місяців, а саме до 09 березня 2013 року, про що зазначено в пункті 2 договору. Того ж дня ОСОБА_3 на підтвердження факту укладення договору та отримання коштів власноручно написав розписку, в якій зазначив, що він взяв у борг у ОСОБА_2 420 000 доларів США, та зобов'язується повернути до 09 березня 2013 року.
Відповідно до розписки від 27 грудня 2012 року ОСОБА_3 несе відповідальність за договором позики від 09 березня 2012 року в розмірі 420 000 доларів США, за договором позики від 16 липня 2012 року в розмірі 30 000 доларів США, а також за договором позики від 27 листопада 2012 року в розмірі 9 000 доларів США перед ОСОБА_2, у разі порушення строків повернення боргу, зобов'язався переоформити на ОСОБА_2 домоволодіння за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Сировця, 4.
25 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладена додаткова угода до договору позики від 09 березня 2012 року, згідно з якою сторони домовились продовжити строк повернення коштів в розмірі 389 300 доларів США, що за курсом НБУ складала у сумі 3 110 507 грн, на строк - 183 дні, при цьому позичальник зобов'язується сплатити відсотки 12 % річних; погашення заборгованості відбувається частинами: 25 грудня 2013 року - 79 900 грн, що складає 10 000 доларів США; 25 квітня 2014 року 159 800 грн, що складає 20 000 доларів США.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (су