Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 202/5224/17
провадження № 61-46124 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., (суддя-доповідач), Варенко О. П. та Лаченкової О. В.
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2017 року позивачка звернулася з позовом до відповідача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя. У жовтні 2017 року, уточнила свої позовні вимоги, посилаючись на те, що вона з січня 2003 року по січень 2017 рік проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 21 листопада 2003 року вони обвінчалися в Свято-Преображенському кафедральному соборі м. Дніпропетровська, оскільки не вбачали необхідності в реєстрації шлюбу у встановлений законом спосіб. Під час спільного сумісного подружнього життя з ОСОБА_5 за спільні кошти сторін було придбано нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстроване за відповідачем. Відповідач не визнає права власності позивачки на спірну квартиру, змінив замки на дверях квартири та відмовляється повернути її особисті речі. Просила суд встановити факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з січня 2003 року по січень 2017 рік, визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, її та відповідача, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається із: 1-коридор, 2-санвузол, 3-кухня, 4-житлова, загальною площею 43,2 м2, житловою площею 27,8 м2, визнати за нею, право власності на Ѕ частини спірної квартири, в порядку поділу спільного майна подружжя та стягнути судові витрати.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року залучено ОСОБА_6 до участі у цій справі в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги.
Згодом третьою особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_6, було подано до суду позовну заяву в порядку статті 52 ЦПК України до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності в порядку поділу майна подружжя.
В позовній заяві третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_6, посилалась на те, що саме вона з лютого 2001 року проживала спільно однією сім'єю з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_6, а в подальшому за адресою: АДРЕСА_1. 25 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6) було зареєстровано шлюб. В подальшому у сторін народилася спільна дитина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_6 в позовній заяві зазначає, що з часу придбання спірної квартири ОСОБА_5, вона разом з ним проживала в цій квартирі та продовжує на даний час в ній проживати з відповідачем однією сім'єю. Просить суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по 25 серпня 2017 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 їх спільною сумісною власністю, в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 43,2 м2, житловою площею 27,7 м2.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з січня 2003 року по січень 2017 року.
Визнано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,2 м2, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Поділено майно подружжя та визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1920 грн.
У задоволенні позовних вимог третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6 відмовлено в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 було надано достатньо доказів на підтвердження факту проживання з ОСОБА_5, так і факту придбання спірної квартири в період їх сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог третьої особи, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 не надано доказів того, що спірна квартира була придбана внаслідок спільної праці її та відповідача ОСОБА_5, або внаслідок її індивідуальних зусиль.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року змінено в частині періоду за який встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однієї сім'єю без реєстрації шлюбу та замість січня 2003 року встановлено факт спільного проживання однієї сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по січень 2017 рік.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині періоду за який встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однієї сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд виходив з того, що скаржниками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не надано достатніх та безспірних доказів того, що ОСОБА_6 з 01 січня 2004 року по 25 серпня 2017 року проживала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_5, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України.
16 жовтня 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року та просив скасувати ці судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності в порядку поділу майна подружжя.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами були неправильно застосовані норми матеріального права щодо належності спірного майна до спільної сумісної власності подружжя та той факт, що позивачкою ОСОБА_4 не було надано доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю, як подружжя та те, що спірна квартира була придбана разом із нею за спільні кошти.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 202/5224/17 з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
05 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_5, в якому позивачка посилалась на необґрунтованість та безпідставність касаційної скарги та зазначає, що доводи викладені в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судами попередніх інстанції та їм було надано належну правову оцінку.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, виходячи з наспаного.
Судами було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 познайомилася влітку 2001 року, з січня 2003 року вони проживали в орендованій квартирі у м. Дніпрі. У жовтні 2004 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І. № 3019.
21 листопада 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвінчалися у Свято-Преображенському кафедральному соборі, що підтверджується Свідоцтвом про вінчання та фотокартками.
27 грудня 2007 року між Акціонерним банком "Факторіал-Банк" та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В. О. за реєстровим №