Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 466/9167/15-ц
провадження № 61-21436св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Шандри М. М., Шумської Н. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору укладеним. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що 13 листопада 2010 року між ним з однієї сторони та ОСОБА_7 і ОСОБА_5 з іншої сторони було укладено договір суперфіцію земельної ділянки площею 0,0712 га, розташованої по АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку. Забудовники знесли його будинок та приступили до будівництва, однак у встановлені терміни зобов'язання за договором належним чином не виконали. Дія договору суперфіцію припинилася 13 листопада 2011 року за спливом строку. 16 вересня 2013 року між ОСОБА_8, яка діяла від його імені, та ОСОБА_5 було укладено попередній договір, за умовами якого сторони зобов'язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу 16/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 у тому ж населеному пункті. На виконання умов указаного договору ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_5 за придбане ним нерухоме майно (16/25 частин будинку та земельну ділянку) грошові кошти в сумі 567 503 грн, які згодом передала йому. Оскільки з відповідачем була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору (предмет, ціна) та відбулося повне його виконання, сторони зобов'язалися нотаріально посвідчити укладений правочин не пізніше 20 вересня 2013 року. ОСОБА_5 завершив будівництво багатоповерхового житлового будинку, здав його в експлуатацію і отримав кошти від продажу квартир, однак, не зважаючи на постійні нагадування, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення правочину. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визнати повністю виконаним сторонами попередній договір від 16 вересня 2013 року - дійсним договором купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_4, від імені якого діяла ОСОБА_8, продав, а ОСОБА_5 купив за 567 503 грн 16/25 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку площею 0,0712 га, розташовану по АДРЕСА_1 у тому ж населеному пункті.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 28 березня 2016 року, внесеною до журналу судового засідання, до участі в справі як третю особу залучено ОСОБА_6
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 11 липня 2016 року у складі судді Свірідової В. В. позов задоволено. Визнано повністю виконаним сторонами попередній договір від 16 вересня 2013 року - дійсним договором купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_4, від імені якого діяла ОСОБА_8, продав, а ОСОБА_5 купив за 567 503 грн 16/25 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку площею 0,0712 га, розташовану по АДРЕСА_1 у тому ж населеному пункті.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладання договору сторонами було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, позивач виконав свій обов'язок повністю, що підтверджується письмовим доказом, а відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач своїми діями (бездіяльністю) ухилявся від нотаріального посвідчення договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року та залишити в силі Шевченківського районного суду міста Львова від 11 липня 2016 року.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що на отриманій від нього земельній ділянці відповідач збудував багатоповерховий житловий будинок, а квартири у ньому по завершенню будівництва продав, у зв'язку з чим відсутня можливість нотаріального посвідчення раніше укладеного та повністю виконаного договору купівлі-продажу. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір купівлі-продажу належить до правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації і в таких випадках положення частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовуються. Суд не взяв до уваги того, що з 01 січня 2013 року до статей 182, 640, 657 ЦК України було внесено зміни, згідно з якими вимога про державну реєстрацію правочинів, пов'язаних з нерухомим майном, була виключена. Також апеляційний суд помилково послався на правовий висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-162цс12, оскільки під час прийняття вказаної постанови Верховний Суд України керувався законодавством, яке було чинним на час вирішення спору, тобто до 01 січня 2013 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 травня 2018 року справу 466/9167/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою та третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Апеляційним судом встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 07 жовтня 1996 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради народних депутатів від 30 травня 1996 року № 194 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0712 га, розташовану в смт Брюховичі Львівської області.
13 листопада 2010 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_7 і ОСОБА_5 з іншої сторони було укладено договір суперфіцію земельної ділянки площею 0,0712 га, розташованої в смт Брюховичі міста Львова, згідно з яким ОСОБА_4 надав належну йому на праві власності земельну ділянку ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у строкове платне користування для забудови багатоповерхового житлового будинку.
Згідно з пунктом 3.1 договору суперфіцію строк його дії 1 (один) рік з моменту підписання.
Суперфіціарій продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору і договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, якщо суперфіціар за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не повідомить письмово суперфіціарія про закінчення договірних відносин (пункт 3.3 договору суперфіцію).
Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 06 грудня 2012 року № ЛВ 14312243414 на вказаній вище земельній ділянці у грудні 2012 року побудовано та введено в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок. Замовниками вказаного будівництва, окрім ОСОБА_5, були також ОСОБА_7, ОСОБА_10 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело».
16 вересня 2013 року між ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_5 було укладено попередній договір, згідно з яким сторони зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу 16/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕ