Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 303/521/14-ц
провадження № 61-20896св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Ігнатюка Б. Ю., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»)звернулося до суду з позовом, який уточнило в процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 30 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 018/07-MUK, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 14,5 % річних на строк до 29 березня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 30 березня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 018/07-MUK-О, предметом якого є житловий будинок загальною площею 163,8 кв. м з надвірними господарсько-побутовими будівлями та спорудами по вулиці Драгоманова, 24 / вулиці Артема, 57 в місті Мукачево Закарпатської області. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 серпня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 12 квітня 2010 року в загальному розмірі 1 157 749,35 грн. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 вказаного рішення суду, а також своїх зобов'язань за кредитним договором в період з 15 квітня 2010 року по 02 червня 2015 року в неї утворилася заборгованість перед банком в загальному розмірі 4 003 553,61 грн, з яких: 1 769 972,81 грн - заборгованість за процентами, 232 772,20 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 2 001 056,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів. Враховуючи викладене, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило: в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем; визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0337 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована по вулиці Драгоманова, 24/27 в місті Мукачево Закарпатської області; до моменту реєстрації права власності передати предмет іпотеки в управління банку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в разі відчуження предмета іпотеки у зв'язку з ухваленням судового рішення про визнання права власності обов'язково підлягає визначенню вартість нерухомого майна, що є істотною умовою відповідних правовідносин. Банком не надано належного розрахунку кредитної заборгованості та доказів виконання заочного рішення Мукачівського міськрайонного судуЗакарпатської області від 18 серпня 2010 року, яким з відповідачів стягнута кредитна заборгованість. Крім цього, позивачем не визначена вартість частки в нерухомому майні кожного з іпотекодавців. Спірна земельна ділянка не була передана в іпотеку банку за окремим іпотечним договором, а тому на неї також не може бути звернено стягнення.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 березня 2007 року № 018/07-MUK в загальному розмірі 3 469 972,80 грн звернено стягнення на предмет іпотеки - належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності житловий будинок загальною площею 163,8 кв. м з надвірними господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що розташований по вулиці Драгоманова, 24 у місті Мукачево, шляхом визнання за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права власності на домоволодіння за ціною, визначеною на момент реєстрації права власності на підставі грошової оцінки вказаного майна суб'єктом оціночної діяльності, але не менше суми в 656 500 грн, яка визначена сторонами при укладенні договору іпотеки. Вказане домоволодіння передано в управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до моменту реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник не виконувала належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Оскільки розмір нарахованої банком неустойки значно перевищує розмір збитків за кредитним договором, то пеня підлягає зменшенню до 1 700 000 грн на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателю може бути передане в управління майно на період до його реалізації.
Додатковим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2016 року, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на нього. Банком не надано належного розрахунку кредитної заборгованості. В резолютивній частині рішення суду апеляційної інстанції зазначений лише загальний розмір вимог без усіх його складових, відсутній опис нерухомого майна та його оцінка. Судом безпідставно передано іпотечне майно в управління банку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
04 травня 2018 року справу № 303/521/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальни