Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 2609/11956/12-ц
провадження № 61-43353 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4;
відповідач - Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного Національної академії наук України;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року у складі судді Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного Національної академії наук України (далі - Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з грудня 2007 року вона працювала на посаді наукового співробітника відділу систематики та флористики судинних рослин Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України. Наказом від 29 квітня 2010 року № 46-к її було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул. Зазначала, що при звільненні відповідачем не було проведеного повного розрахунку, нею не було отримано компенсацію за 14 днів невикористаної щорічної відпустки у 2010 році.
Вказувала, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2010 року, наказ від 29 квітня 2010 року № 46-к про її звільнення визнано незаконним, поновлено її на роботі на посаді наукового співробітника відділу систематики та флористики судинних рослин. Стягнуто з Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 13 821 грн 34 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Наказом від 29 грудня 2010 року № 201к її було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул. Не погодившись із звільненням, вона оскаржила його до суду. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року, ухваленого за результатами перегляду рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року, звільнення ОСОБА_4 визнано законним, у задоволенні її позову відмовлено.
Оскільки рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року в частині її поновлення на роботі було допущене до негайного виконання, то після поновлення на роботі наказом від 28 грудня 2011 року її було звільнено з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача: 34 грн 43 коп. надлишково відрахованих з неї під час звільнення на підставі наказу від 29 грудня 2010 року № 201к; 94 грн 14 коп. компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату за жовтень 2010 року; 110 грн 07 коп. індексації заробітної плати за жовтень 2010 року; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 29 квітня 2010 року; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 29 грудня 2010 року; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 29 грудня 2011 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року у складі судді Коробенка С. В. відмову ОСОБА_4 від позовних вимог про стягнення 34 грн 43 коп. надлишково відрахованих з неї під час звільнення на підставі наказу від 29 грудня 2010 року № 201к прийнято, провадження у справі в цій частині закрито.
Останнім рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 року у складі судді Коробенка С. В. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу від 29 грудня 2010 року № 201к у розмірі 3 782 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2010 року, позивача було поновлено на роботі з дня звільнення 29 квітня 2010 року, стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відтак, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 29 квітня 2010 року безпідставні.
Вимоги про стягнення суми компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та суми індексації заробітної плати є необґрунтованими, розрахунків та доказів на підтвердження таких вимог позивачем суду не надано. Оскільки рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року, ухваленого за результатами перегляду рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року, звільнення 29 грудня 2010 року ОСОБА_4 визнано законним, то відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні її на підставі наказу від 29 грудня 2010 року № 201к. Зі скасуванням рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року про поновлення ОСОБА_4 на роботі, її подальше перебування на займаній посаді на виконання скасованого рішення суду не відповідало вимогам закону, оскільки після звільнення, яке визнане судом апеляційної інстанції законним, новий трудовий договір з нею не укладався, допуск її до роботи було здійснено на підставі рішення суду, що було обов'язком відповідача. Відтак, наказ від 28 грудня 2011 року № 196к про звільнення ОСОБА_4 втратив своє правове значення, так як позивач на день розгляду справи не може вважатись такою, що була працевлаштована у відповідача.
Отже, підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні згідно з наказом від 28 грудня 2011 року № 106к немає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу до апеляційного суду.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її заявнику, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою суду від 25 червня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору було відмовлено, апеляційну скаргу було залишено без руху для оплати заявником судового збору, але у встановлений строк недоліки скарги нею не усунуто. Зазначено, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку передбачена статтею 117 КЗпП України як відповідальність роботодавця за недотримання вимог трудового законодавства, а тому не є заробітною платою і відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», у редакції на час подання апеляційної скарги, позивач, яка заявляє позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, не звільнена від сплати судового збору.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника як компенсаційна виплата входить до структури заробітної плати та відноситься до додаткової заробітної плати в силу положень статті 2 Закону України «Про оплату праці», а тому на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати, у тому числі середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. При цьому посилалась на Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України та відповідні правові позиції Верховного Суду України й Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2609/11956/12-ц з Солом?янського районного суду м. Києва.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 1 цього Закону України судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у спра