Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 359/12669/14
провадження № 61-25980св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення,
представник відповідача - Корзан НаталіяОлександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Журавського В. В., від 01 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Савченка С. І., від 30 березня 2017 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Київської області
від 30 березня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн РРТ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах. Наказом Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року
№ 87/ок його було звільнено з посади начальника внутрішнього аудиту Концерну РРТ на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників. Зазначив, що у Концерні РРТ створена і діє об'єднана профспілкова організація, до складу якої входить первинна профспілкова організація Концерну РРТ (далі - ППО Концерну РРТ), членом якої він є.
Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки згоди на його звільнення відповідач від профспілкового органу не отримав, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року № 87/ок про його звільнення з посади начальника внутрішнього аудиту Концерну РРТ та поновити його на роботі; стягнути з Концерну РРТ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 листопада 2014 року до моменту поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 01 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року
№ 87/ок про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ з 12 листопада 2014 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі
пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ. Стягнуто з Концерну РРТ на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до моменту поновлення на роботі. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено за відсутності згоди виборного органу профспілкової організації, що є порушенням частини першої статті 43 КЗпП України. Також суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2014 року до 01 квітня 2016 року, використовуючи для обчислення середнього заробітку розмір заробітної плати за липень-серпень 2014 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу Концерну РРТ задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 90 719,75 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно встановлено факт звільнення ОСОБА_3 без законних підстав та, відповідно, обґрунтовано поновлено його на попередній роботі. Законним визнано і висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, обчислюючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції припустився помилки, оскільки за позивачем зберігався заробіток у період відсторонення, крім того у жовтні 2014 року ОСОБА_3 відпрацював 5 робочих днів, що підтверджується відповідною довідкою. Середня заробітна плата повинна обчислюватись, виходячи з відповідних виплат у вересні-жовтні 2014 року. Крім того, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2015 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі та допущено негайне виконання рішення у цій частині. Отже, у цей період ОСОБА_3 працював у Концерні РРТ та отримував заробітну плату.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційній скарзі Концерн РРТ просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмова у наданні згоди на звільнення позивача, яка міститься у протоколі від 21 листопада 2014 року засідання профкому ППО Концерну РРТ, є не лише незаконною з формальної точки зору у зв'язку із відсутністю кворуму для прийняття рішень на засіданні профспілкового органу, яке відбулось 21 листопада 2014 року, а також є необґрунтованою та немотивованою. Суди не з'ясували чи містить відмова ППО Концерну РРТ у наданні згоди для звільнення ОСОБА_3 власне правове обґрунтування. Висновок профспілкового органу є одним із доказів у справі та не має для суду наперед встановленого значення. Подання роботодавця було отримано
ППО Концерну РРТ 24 жовтня 2014 року, у цей же день голові ППО Концерну РРТ направлено телеграму, тому профспілкова організація мала розглянути зазначене подання не пізніше 07 листопада 2014 року та надати відповідь не пізніше 10 листопада 2014 року, проте профспілка на протязі зазначеного періоду таких дій не вчинила. Отже, на дату звільнення позивача -
12 листопада 2014 року відповідач діяв правомірно, оскільки в установлені законом строки відповідь ППО Концерну РРТ не отримав. Доводи позивача про отримання профспілкою зазначеного подання лише 07 листопада
2014 року є необґрунтованими. Апеляційним судом неправильно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду апеляційної інстанції у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача, а в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги як належний доказ довідку про розмір середньомісячної заробітної плати, оскільки належним та допустимим доказом у цьому випадку є табель обліку робочого часу за жовтень
2014 року, відповідно до якого у позивача не було жодного робочого дня у жовтні 2014 року. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи із виплат за попередні два місяці роботи.
Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу
У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу Концерну РРТ без задоволення, змінити рішення суду апеляційної інстанції у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість у цій частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року та від 18 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргам.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Концерном РРТ та працював на посаді начальника внутрішнього аудиту, що підтверджено наданою позивачем копією трудової книжки.
Згідно з наказом генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення» з 12 листопада 2014 року скорочувалися штатні одиниці та виводилися із штатного розпису посади, у тому числі і посада начальника відділу внутрішнього аудиту, яку займав позивач.
З указаним наказом позивач ознайомлений 12 серпня 2014 року.
Наказом генерального директора Концерну РРТ від 12 листопада
2014 року № 87/ок ОСОБА_3 звільнено з посади начальника відділу внутрішнього аудиту на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.
У Концерні РРТ створена та діє об'єднана профспілкова організація Концерну РРТ, до складу якої входить ППО Концерну РРТ, членом якої є позивач.
Концерном РРТ відповідно до вимог статті 43 КЗпП України23 жовтня
2014 року направлено ППО Концерну РРТ подання про надання письмової згоди на звільнення начальника відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ ОСОБА_3
Відповідно до листа ППО Концерну РРТ на ім'я генерального директора Концерну РРТ від 21 листопада 2014 року № 101 «Про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору» Концерн РРТ було повідомлено, що профспілковим комітетом ППО Концерну РРТ розглянуто подання Концерну РРТ від 23 жовтня 2014 року № 5032/1-08 і прийнято рішення про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору із начальником відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ ОСОБА_3 (т.1 а.с.80-82).
Повноваженнями щодо закріплення кількісного та поіменного складу профкому наділені виключно профспілкові збори, що підтверджується і протоколом засідання ППО Концерну РРТ від 12 березня 2013 року, відповідно до якого на зборах членів ППО Концерну РРТ було обрано лише поіменний склад профкому ППО Концерну РРТ, при ц