ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2019 року
Київ
справа №804/5771/15
адміністративне провадження №К/9901/26737/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Конєвої С.О. від 03 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Прокопчук Т.С. від 15 березня 2016 року у справі за позовом Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2015 року Дніпродзержинська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач/ФОП), в якому просила стягнути податковий боргу у розмірі 969104,99 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по орендній платі з фізичних осіб, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань з урахуванням пені.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, позов задоволено частково; стягнуто з ФОП податковий борг по орендній платі з фізичних осіб у сумі 851315,88 грн.; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 117789,11грн. відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 851315,88 грн., визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях, а також самостійно задекларована відповідачем, станом на дату розгляду справи набула статусу податкового боргу, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими; натомість, відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, зазначив про ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку суми нарахованої пені у розмірі 117789,11 грн. із зазначенням боргу, з якого вона нарахована, та періоду нарахування пені.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вирішення спору без повного та всебічного дослідження доказів у справі, оскільки за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати пені у розмірі 117789,11 грн., яка нарахована за податковим повідомленням-рішенням від 23 вересня 2014 року №0020311701.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та перебуває на обліку в Інспекції як платник податків та зборів.
05 лютого 2014 року відповідач подав до податкового органу за місцем розташування двох земельних ділянок податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік №9004487986, в якій самостійно задекларовано річну суму податкового зобов'язання в розмірі 19280 грн., місячна плата, враховуючи плату за дві земельні ділянки, складає 1606,67 грн.
Також 21 січня 2015 року відповідачем подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік №9001951819, в якій самостійно задекларовано річну суму податкового зобов'язання в розмірі 19280 грн., місячна плата, враховуючи плату за дві земельні ділянки, складає 1606,67 грн.
Крім того за результатами проведеної Інспекцією документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та перерахування до бюджету орендної плати за землю за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року складено акт від 03 вересня 2014 року №3655/410/04-03-17-01/НОМЕР_1, в якому зафіксоване порушення відповідачем підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, статті 274, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
На підставі акта 23 вересня 2014 року Інспекцією винесено податкові повідомлення-рішення: №0020311701, яким ФОП визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за основним платежем у розмірі 708384,35 грн. та штрафними санкціями у розмірі 138445,30 грн.; №0020321701, яким ФОП визначено суму штрафної санкції у розмірі 510 грн.
19 січня 2015 року позивачем виставлено податкову вимогу №76-25, яка вручена відповідачу 25 січня цього ж року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законо