Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 644/4284/17
провадження № 61-12772св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Тетяна Валентинівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Т. В. (далі - ПН ХМНО Івакіна Т. В.), про встановлення фактів прийняття спадщини, проживання однією сім'єю та про визнання права власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначена квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, тобто їм належало по 1/3 частини квартири. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 1/3 частину квартири. 20 грудня 2008 року державним нотаріусом Четвертої Харківської нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, згідно з яким її майно успадкувала дочка померлої - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. За життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким належну їй частину вказаної квартири заповіла сину - ОСОБА_3, котрий як єдиний спадкоємець померлої за заповітом у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Однак ІНФОРМАЦІЯ_5 року, тобто до спливу встановленого законом шестимісячного строку на прийняття спадщини ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину. З 2000 року вона проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у спірній квартирі, в якій був зареєстрований спадкодавець, а вона була зареєстрована за іншою адресою. Спільних дітей у них не було, проте вона має дочку від першого шлюбу та онуку, які деякий час також проживали разом з ними. В період спільного проживання у цивільному шлюбі близько 17 років вона і ОСОБА_3 спільно вели домашнє господарство, мали спільні права та обов'язки, сплачували комунальні послуги, здійснювали ремонт квартири, купували для облаштування квартири нову побутову техніку тощо. В організації поховання їй допомагала дочка від першого шлюбу, а також спільні друзі сім`ї. Після смерті ОСОБА_3 вона у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги, так як спільно проживала з померлим однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: встановити факт прийняття ОСОБА_3 порядку спадкування за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 спадщини у вигляді 2/3 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2000 року по день смерті ОСОБА_3 за вищевказаною адресою; визнати за нею в порядку спадкування за законом як за спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 право власності на спірну двокімнатну квартиру, 1/3 частина якої належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1999 року, а 2/3 частини - його матері ОСОБА_4, з них: 1/3 частина - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1999 року, а інша 1/3 частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 грудня 2008 року.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року у складі судді Шевченка С. В. позов задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 у вигляді 2/3 частин квартири АДРЕСА_3. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 довела факт спільного проживання її та ОСОБА_3 однією сім'єю протягом п'яти років. Так як із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3. інші спадкоємці не зверталися, а ОСОБА_1 у встановлений шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини, то наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та про визнання право власності скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 в означеній частині відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення місцевого суду в частині вирішення вимог про встановлення факту прийняття спадщини не переглядалося.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що факт проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за Кодексом про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), тобто до 01 січня 2004 року не встановлювався. В матеріалах справи відсутні належні і достовірні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, наявності усталених відносинміж ними, що притаманні подружжю з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_3
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
В лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції у переглянутій апеляційним судом частині.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином доказів несвоєчасного отримання відповідачем копії рішення місцевого суду та безпідставно поновив йому строк на апеляційне оскарження, при цьому не постановив ухвали за наслідками вирішення питання про поновлення процесуального строку. Апеляційний суд необґрунтовано задовольнив заяву відповідача про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки наведені ним доводи не містили підстав для такого відстрочення. Факт перебування її у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3доведений в суді першої інстанції показаннями свідків та фотокартками. Всі зазначені докази у своїй сукупності підтверджують, що вона і ОСОБА_3 як подружня пара спільно проживали та проводили разом час, спільно відпочивали, вели спільний бюджет і господарство, спільно управляли майном.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 квітня 2018 року справа № 644/4284/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що з 2000 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 року вона проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю, сторони були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права і обов'язки.
С