Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 640/5098/14-ц
провадження № 61-18978св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2014 року у складі судді Чередник В. Є. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Пилипчук Н. П., Пономаренко Ю. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2013 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_5про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 07 лютого 2012 року відповідач отримав від неї в борг грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом шести місяців від дня складення відповідної розписки. ОСОБА_5 не виконав взятих на себе зобов'язань щодо повернення боргу. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за розпискою в розмірі 388 470 грн, а також - 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 388 470 грн боргу за договором позики та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідачем не виконані, тому стягненню підлягає сума боргу, а також завдана позивачу моральна шкода у зв'язку з тривалим невиконанням зобов'язання.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення місцевого суду в означеній частині, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що наслідки порушення позичальником зобов'язання встановлені статтею 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою не передбачено відшкодування моральної шкоди. Укладений між сторонами у справі договір позики також не містить такого виду цивільної відповідальності. Висновки місцевого суду в частині вирішення питання про стягнення боргу є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_5мотивована тим, що позивач не надала доказів на підтвердження факту передачі йому та одержання ним грошових коштів. Суди не встановили наявність між сторонами правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов, у зв'язку з чим дійшли неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У серпні 2018 року ОСОБА_4подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що факт передачі грошових коштів підтверджується борговою розпискою, яку відповідач підписав власноруч. Посилання ОСОБА_5 на невідповідність розписки вимогам закону є необґрунтованим, оскільки в ній містяться всі необхідні відомості.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
07 травня 2018 року справу № 640/5098/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частина четверта статті