Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 522/4152/15-ц
провадження № 61-24264св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_5 на ухвалу і рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 липня 2016 року у складі судді Карапути О. О. та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Панасенкова В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 08 листопада 2003 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2015 року. В період перебування у шлюбі сторонами було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та два автомобілі - «ACURA MDX», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, і «LANCIA YPSILON ORO», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. У вказаній квартирі вона проживає з неповнолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а відповідач мешкає разом із своїми батьками в селі Грибівці Овідіопольського району Одеської області. Сторонами визначений порядок користування транспортними засобами, тому вона не ставить питання про їх поділ.Її частка у спірному житлі підлягає збільшенню, оскільки в неї на утриманні перебуває дитина і належний відповідачу автомобіль коштує значно дорожче, ніж транспортний засіб, яким користується вона. Однак ОСОБА_5 не погоджується на запропонований нею варіант поділу майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за відповідачем - на 1/3 її частину.
У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартиру, посилаючись на те, що грошові кошти, які були витрачені на придбання спірного майна, не є спільним майном подружжя, а є його приватною власністю.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 19 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року).
Судові рішення мотивовані тим, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 або його представник ОСОБА_7, будучи належним чином повідомленими про судові засідання 18 травня та 19 липня 2016 року, повторно не з'явилися без поважних причин.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 липня 2016 року первісний позов задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира придбана сторонами у власність під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі. Це майно є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін у ньому є рівними. Обставини, на які посилається позивач, не можуть бути враховані для відступлення від рівності часток.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 липня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг.
У лютому 2017 року ОСОБА_5подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу і рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 липня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги ОСОБА_5 мотивовані тим, що місцевий суд безпідставно залишив його зустрічний позов без розгляду, оскільки його представник ОСОБА_7 попереджав помічника судді телефонограмою про неможливість з'явитися 18 травня 2016 року на розгляд справи у зв'язку з перебуванням в іншому суді. 19 липня 2016 року його представник був присутнім в судовому засіданні, давав пояснення та висловлював свою думку з приводу пред'явлених вимог. Здійснюючи поділ майна, суди не дали належної оцінки тій обставині, що спірне житло було придбане за його особисті кошти. Так, 19 липня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» був укладений кредитний договір, за яким він отримав кредит у розмірі 46 800 доларів США, що на той час було еквівалентно 236 574 грн, строком до 17 липня 2026 року. Цільове призначення кредиту: придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором він передав спірну квартиру в іпотеку і позивач не давала своєї згоди на укладення цього правочину. Він погасив кредит достроково - за рахунок грошових коштів, які належали йому особисто, в тому числі зароблених та заощаджених ним до укладення шлюбу. Суди повинні були встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна сумісна праця подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкриті касаційні провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2018 року справу № 522/4152/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Щодо зустрічного позову.
Судами встановлено, що представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 неодноразово брав участь у розгляді цієї справи, останній раз був присутній в судовому засіданні 30 березня 2016 року, в якому розгляд справи було відкладено на 18 травня 2016 року, про що вказаний представник був повідомлений.
Відповідно до частини 5 статті 76 ЦПК України 2004 року вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.
В судове засідання, призначене на 18 травня 2016 року, ні ОСОБА_5, ні його представник не з'явилися, у зв'язку з чим у справі була оголошена перерва до 19 липня 2016 року.
Судову повістку про розгляд справи 19 липня 2016 року ОСОБА_5 отримав 28 травня 2016 року, що підтверджується повернутим до суду повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак 19 липня 2016 року ОСОБА_5 та його представник також не з'явилися в судове засідання.
Згідно з частиною першою Перейти до повного тексту