Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 752/10992/16-ц
провадження № 61-16364св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у складі судді Шумко А. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що він та відповідачі є власниками окремих квартир у житловому будинку по АДРЕСА_2. Сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний будинок, хоча такий порядок був встановлений попередніми співвласниками домоволодіння. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визначити порядок користування спірною земельною ділянкою згідно з планом інвентаризації земель міста Києва, виготовленим на підставі акта погодження меж з сусідами.
У січні 2015 року сторони звернулися до суду із спільною заявою про укладення мирової угоди.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року було визнано мирову угоду, якою ОСОБА_8 як власнику квартири № 2 надано в користування земельну ділянку площею приблизно 888,8 кв. м від загальної площі в 1 467 кв. м, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як власникам квартири № 1 - земельну ділянку площею приблизно 296,8 кв. м, ОСОБА_5 як власнику квартири № 3 - земельну ділянку площею приблизно 281,4 кв. м. У зв'язку із сумісними газопостачанням та водопостачанням власників квартир № 1 та № 3, а також - з необхідністю проходу до АДРЕСА_2 постановлено вважати, що землекористувачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 уклали договір на встановлення сервітуту, за яким ОСОБА_5 безкоштовно користується земельною ділянкою для проходу на провулок Бурмистенка в межах 2 м, 9,6 м, 8,82 м, 2 м. Загальна площа земельної ділянки та площа земельних ділянок кожного з власників будинку АДРЕСА_2 будуть уточнені за висновком Головного управління Держземагенства у місті Києві при оформлені державних актів на право власності на землю. Провадження у справі закрито.
У липні 2016 року ОСОБА_5 подала заяву про перегляд ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що із розробленого 17 червня 2016 року Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» плану розташування земельних ділянок їй стало відомо, що загальна площа спірної земельної ділянки становить 1 428,24 кв. м, а не 1 467 кв. м, як про це зазначено в ухвалі суду. Крім того, земельна ділянка не надана у власність чи користування.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року в задоволені заяви ОСОБА_5 про перегляд ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами відмовлено.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що обставини, на які посилалася заявник, не є нововиявленими в розумінні статті 361 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення місцевого суду (далі - ЦПК України 2004 року).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими, оскільки ці обставини були відомі заявнику на час розгляду справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2017 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій розглянули заяву без повного з'ясування обставин справи та не взяли до уваги, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності і не була надана сторонам у власність чи користування.
У квітні 2017 року представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10. подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщенні, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
У липні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що до нього як спадкоємця частини домоволодіння перейшло право власності і на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 квітня 2018 року справу № 752/10992/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про пе