ПОСТАНОВА
Іменем України
22 лютого 2019 року
Київ
справа №826/6125/16
адміністративне провадження №К/9901/2692/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни (далі - Уповноважена особа; Фонд; Банк відповідно) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (судді Безименна Н.В., Кучма А.Ю., Аліменко В.О.) у справі № 826/6125/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи про визнання дій протиправними та скасування рішення зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати неправомірним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду від 29 серпня 2014 року № 61 щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 06 червня 2014 року № 06/1177-2014; зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду.
Вимоги обґрунтувала тим, що законних підстав для відмови їй у виплаті гарантованої суми коштів за договором (вкладу) депозиту та невключення її до реєстру вкладників немає.
Суди встановили, що ОСОБА_2 05 червня 2014 року уклала договір банківського вкладу (депозиту) № 06/1177-2014 з Банком, згідно з яким внесла грошові кошти в сумі 184 000 грн на строк до 05 грудня 2014 року під 15% річних.
На підставі та на виконання підпункту 2.1.1 цього договору Банк відкрив позивачці строковий (вкладний) рахунок № 06/1177-2014.
Внесення грошових коштів підтверджується квитанцією № 66484 від 05 червня 2014 року.
Правління Національного Банку України (далі - НБУ) постановою від 12 травня 2014 року № 276/БТ віднесло Банк до категорії проблемних.
17 червня 2014 року Правління НБУ ухвалило постанову № 365 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.
На підставі цієї постанови Правління НБУ виконавча дирекцією Фонду 17 червня 2014 року прийняла рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк» призначила Пантіну Л.О.
Цим рішенням Фонду запроваджено тимчасову адміністрацію в Банку строком на три місяця з 18 червня по 18 вересня 2014 року.
Уповноважена особа наказом від 24 червня 2014 року № 23 створила Комісію щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів, а наказом від 29 серпня 2014 року № 61 визнала нікчемними правочини (договори) банківського вкладу, у тому числі договір банківського вкладу № 06/1177-2014 від 05 червня 2014 року, укладений між Банком та ОСОБА_2
Правління НБУ постановою від 11 вересня 2014 року № 563 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку,
Листом від 05 грудня 2015 року № 1168/02-02 Уповноважена особа повідомила позивачку про те, що договір банківського вкладу від 05 червня 2014 року № 06/1177-2014 є нікчемним, відповідно до вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Позивачка, вважаючи, що її протиправно не включили до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернулася до суду з цим позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 жовтня 2017 року позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 грудня 2017 року це рішення залишив без змін.
Суди попередніх інстанцій, коли ухвалювали такі рішення, виходили з того, що відповідач не навів, а суди не встановили підстав для визнання нікчемним Договору банківського вкладу. Не надано також доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 ЦК питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Суди зауважили, що відповідного судового рішення про визнання недійсним Договору банківського вкладу матеріали справи не містять, та про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.
Уповноважена особа не погодилася із рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. Вважає, що суди не дослідили повно, всебічно та об'єктивно докази у справі і хибно оцінили фактичні обставини справи.
Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі с