ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2019 року
Київ
справа №415/4312/17
адміністративне провадження №К/9901/30174/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області у складі судді Коваленко Н.В. від 22 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Васильєвої І.А., Компанієць І.Д., Ястребова Л.В. від 07 листопада 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення ОСОБА_2 виплати пенсії за віком;
- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з моменту припинення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером за інвалідністю і перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області. До квітня 2017 року він отримував пенсію на пенсійний рахунок, що відкритий на його ім'я в ПАТ «Ощадбанк», а у квітні 2017 року виплати йому припинилися, у зв'язку з необхідністю підтвердити своє місце проживання та з'явитися до відповідача. Вважає таку діяльність відповідача протиправною, як таку, що порушує його конституційні права громадянина України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 22 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії з квітня 2017 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області поновити нарахування та виплату позивачу пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства. Таким чином, виходячи з наведеного, суди зазначили, що відповідачем прийнято неправомірне розпорядження про припинення виплати пенсії позивачу, адже позивач зареєструвався як тимчасово переміщена особа і має право на отримання пенсії, яка є його власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 22 серпня 2017 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 20 листопада 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 415/4312/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 15 лютого 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 22 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки від 27 серпня 2015 року № 924015952 позивача взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції до м. Лисичанська Луганської області.
Як отримувач пенсії за віком перебуває на обліку у відповідача, проте, як вбачається з листа-відповіді від 16 травня 2017 року № ЛІ-6859262 Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області припинило позивачу виплату пенсії за віком з квітня 2017 року з посиланням на наявність інформації про можливу безпідставну виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам, серед яких є і позивач.
До того ж у вказаній відповіді наведено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до управління з заявою про поновлення виплати, до якої додати довідку внутрішньо переміщеної особи з зазначенням фактичного місця проживання, та акцентовано на тому, що поновлення (або відмова) в виплаті пенсії буде здійснена після отримання рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Постанова КМУ № 365) чітко визначено порядок призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Тобто, для відновлення виплати необхідно звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. Пенсіонери мають право на отримання соціальних послуг за місцем реєстрації фактичного місця проживання. Зазначає, що позивач до Управління із заявою про поновлення виплат особисто не звертався, рішення Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат відсутнє, тому в Управління немає законодавчих підстав для поновлення пенсійної виплати.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зокрема, у пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказано, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) від 03 травня 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, дер