ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1689/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого,Cухового В.Г., Мачульського Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
учасники справи:
від прокуратури - Попенко О.C.
позивач - Фонд державного майна України
представник позивача - Ізвєков К.В.
відповідач - Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект"
представник відповідача - Багатченко Ю.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Величка Т.А. - головуючого, Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В. від 26 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області у складі Степанової Л.В. - головуючого, Волкова Р.В., Гут С.Ф. від 12 лютого 2018 року
Історія справи
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2017 року прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект" про витребування майна з чужого незаконного володіння з посиланням на статтю 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.2. 03.08.2017 року до місцевого господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування до позову строку позовної давності.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2018 позов задоволено у повному обсязі.
2.2. Мотиви, з яких виходив суд першої інстанції при прийнятті рішення:
- Посилаючись на приписи Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991р., Постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташовані на території України» №2268-ХІІ від 10.04.1992р., Постанову Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994р., суд дійшов висновку, що майно, яким користується Федерація професійних спілок України та її структурні підрозділи і підприємства, є державною власністю і не може відчужуватися без згоди власника - Фонду державного майна України.
- Суд послався на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 3-173гс14 та постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-166гс14, в якій, серед іншого, зазначено, що питання щодо суб'єктів права власності майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.
Таким чином, спірне нерухоме майно є державною власністю і не може відчужуватися без згоди власника - Фонду державного майна України.
- Посилання відповідача на наявність не скасованої ухвали Господарського суду Одеської області від 09.06.2008 про затвердження мирової угоди між Федерацією профспілок України та відповідачем, на підставі якої спірне майно вибуло з державної власності, не є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви, оскільки:
- Фонд державного майна України не надавав дозволу на відчуження чи в іншій спосіб зміну форми власності майна, яке було предметом спору у справі № 20/59-08-999;
- Ухвалі про затвердження мирової угоди вже була надана оцінка при розгляді справи Апеляційним судом Одеської області при прийнятті 22.06.2016 рішення по справі №522/11951/15-ц, яким позов прокурора про витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння задоволено (рішення залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року, скасовано Верховним Судом України в частині вимог до відповідача частково виключно через порушення правил юрисдикції).
- Щодо пропуску строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що хоч строк позовної давності і пропущений, оскільки Фонду державного майна України було відомо про державне майно ще у 1992 році, коли вказане майно було йому передано, однак на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння в порядку статті 388 Цивільного кодексу позовна давність не розповсюджується. Вказаний висновок суд першої інстанції зробив, покликаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом України при розгляді справи № 916/2129/15.
2.3. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2018 залишено без змін.
2.4. Мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення:
- З посиланням на статті 10, 11 Конституції УРСР 1978 року, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що спірне нерухоме майно (9-ти поверховий будинок) було збудовано виключно за державні кошті і мало статус державного майна.
- Судом апеляційної інстанції встановлено, що з проголошенням незалежності України 24.08.1991 право власності на спірне нерухоме майно набула держава, суб'єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися ним повинно здійснюватися Фондом державного майна України. Зазначений об'єкт нерухомого майна уповноваженим органом державної влади Фондом державного майна України в жодний спосіб не відчужувався. Водночас, відповідач зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно та не визнає право власності держави на нього.
- Щодо чинності ухвали господарського суду Одеської області від 09.06.2008 року у справі № 20/59-08-999, суд апеляційної інстанції із посиланням на статті 319, 346, 388 Цивільного кодексу, наголосив, що не набувається право власності добросовісним набувачем на майно, яке було предметом судового розгляду і за рішенням суду право власності на майно визнано за іншою особою, тоді як дійсний власник не був стороною правочину на відчуження майна та не був учасником судового процесу і майно вибуло із володіння не з його волі, і при відчуженні майна не відбувалось його примусове вилучення у дійсного власника із подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювалось рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України, то таке майно може бути витребуване дійсним власником у останнього набувача без скасування незаконних судових рішень, оскільки право власності дійсного власника, у такому випадку, презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
- Щодо позовної давності, суд апеляційної інстанції відзначив, що доводи відповідача про обізнаність органів прокуратури та Фонду держаного майна України про порушене законне право з 2008 року під час розгляду справи № 16/509-05-11699, що свідчить про пропуск позовної давності, є безпідставними, виходячи з тієї обставини, що прокуратурі Одеської області під час розгляду справи № 16/509-05-11699 не було відомо про належність державі спірного нерухомого майна, а Фонду державного майна України стало відомо про вищевикладені обставини тільки під час подачі прокуратурою позовної заяви по даній справі, що спростовує доводи відповідача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Аргументи учасників справи
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
4.1. Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" вважає, що оскаржувані рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
4.2. Порушення норм процесуального права, на думку скаржника, полягають у наступному.
- Всупереч вимогам ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди без будь-яких мотивів не взяли до уваги преюдиціальні обставини, які були вставлені остаточними судовими рішеннями у справах №16/509-05-11699 та №30/276-06-8252А. При розгляді цих справ, судами було встановлено, що приміщення не знаходилося у державній власності, а були власністю Федерації професійних спілок України.
- В свою чергу, скаржник вважає, що обставини, встановлені у рішенні по справі №522/11951/15-ц за позовом прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурорт проект" та ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, не можуть вважатися преюдиціальними на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК, оскільки постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 всі рішення судів в частині вирішення вимог до Підприємства скасовані та провадження у справі закрито, у зв'язку з тим, що вирішення таких вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.
- Висновки суду апеляційної інстанції про те, що будівництво приміщення було здійснено за державні кошти зроблено з порушенням ст. 74, 76 ГПК України та неправильним застосуванням ст.ст. 10, 11 Конституції УРСР 1978р., ст.ст. 97, 98 ЦК УРСР, відповідно до тлумачень яких, майно профспілкових організацій є соціалістичною власністю та належить профспілковим організаціям на праві власності. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази того, що майно, яке було об'єктом спору, було збудовано за державні кошти.
- Висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що майно, яке було об'єктом спору було державним, зроблено з неправильним застосуванням норм процесуального права щодо оцінки доказів.
- Прокурор не надав жодних належних та допустимих доказів того, що Фонд державного майна України був власником приміщення, в свою чергу, прокурор лише посилається на постанову Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу СРС, що розташовані на території України" від 10.04.1992 та на практику Верховного Суду України в аналогічних справах, проте докази прийняття Фондом державного майна України спірного приміщення у володіння у матеріалах справи відсутні.
4.3. Порушення норм матеріального права, на думку скаржника, полягають у наступному.
- Судами неправильно застосовано ст. 388 ЦК України, оскільки позивач не довів свого права власності на спірне майно, тому не може звертатися до суду з позовом про витребування майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.
- Суди, розглядаючи справу, дійшли висновку про належність майна до державної власності лише на підставі самого факту прийняття постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташовані на території України" від 10.04.1992. Однак, майно, яке витребовується, було передано Федерації незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерації професійних спілок України) на підставі Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990, укладеного між Всезагальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України. Тобто, на момент прийняття вищезазначеної постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 спірне приміщення не належало до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а вже було власністю української профспілкової організації, яка набула всі права власника відповідно до ст. 97, 98 ЦК УРСР.
- В свою чергу, при визначенні правового статусу приміщення, у судів не було підстав також для застосування постанови Верховної Ради України "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990, якою було вставлено мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна, оскільки Договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном був укладений раніше, ніж був встановлений мораторій.
- Судами не застосовано наслідки спливу строку позовної давності всупереч вимогам ст.ст 257, 261, 267 ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду України та Верховного Суду.
5. Позиція прокуратури Одеської області, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. Прокуратура Одеської області просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду від 12.02.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 - без змін, оскільки вважає, що суд першої та апеляційної інстанцій вірно з'ясували всі обставини справи та вірно застосували норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
6. Позиція Фонду державного майна України, викладена у відзиві на касаційну скаргу
6.1. Фонд державного майна України просить залишити касаційну скаргу Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" без задоволення, оскільки вважає, що скаржником не наведено належних підстав для скасування судових рішень із зазначенням неправильного застосування норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
7.1. Предметом позову у даній справі є вимога про витребування 9-ти поверхового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3 з чужого незаконного володіння.
7.2. Правовою підставою позову прокурор вказує статтю 388 Цивільного кодексу України та зазначає, що спірне нерухоме майно є державною власністю, а тому не могло бути передано у будь-яку іншу власність (зокрема у власність Федерації професійних спілок України) без згоди на те Фонду державного майна України. Оскільки передача спірного майна у власність відповідачів пройшла з порушенням законодавства, то прокурор вважає, що Фонд державного майна України, в інтересах якого заявлено позов, має право витребувати зазначене майно у відповідачів.
7.3. Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
7.4. Правила частини першої статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частина третя цієї ж статті передбачає самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
7.5. Вирішуючи питання щодо правового статусу спірного майна та його власника, суди виходили з наступного.
7.6. 28.12.1979 за рішенням виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів за №661 спірне нерухоме майно прийнято в експлуатацію та передано на баланс Проектного інституту „Укркурортпроект", який належав до відання Центральної ради професійних спілок з управління курортами. Тобто, спірне приміщення відносилось до майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу СРС.
7.7. Згідно зі статтею 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 встановлено, що майно юридичних осіб союзного підпорядкування є державною власністю.
7.8. Постановою Верховної Ради України „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташовані на території України" №2268-ХІІ від 10.04.1992 встановлено, що майно розташованих на території республіки підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні цент