П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 802/1335/17-а
Провадження № 11-853апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (суддя Дончик В. В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Курка О. П., Драчук Т. О., Совгири Д. І.) у справі за його позовом до слідчого Тростянецького відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області майора Шамрієнка Василя Миколайовича, третя особа - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, про визнання дій протиправними,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до слідчого Тростянецького відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області майора Шамрієнка Василя Миколайовича (далі - слідчий Тростянецького відділення Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області Шамрієнко В. М.), третя особа - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, у якому просив визнати протиправними дії слідчого щодо проведення 07 квітня 2017 року обшуку в кримінальному провадженні № 12017020000000110.
Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 29 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, закрив провадження у цій справі на підставі пункту першого частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, у грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, асправу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 липня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області Михайленко A. B. ухвалою від 04 квітня 2017 року задовольнив клопотання слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області майора поліції Тарана С. В. про проведення обшуку в межах кримінального провадження № 12017020000000110 від 22 березня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, й надав дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1, за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_3 (свідок у кримінальному провадженні) з метою відшукання та вилучення речей, які заборонені в вільному обігу, - вогнепальної зброї та бойових припасів.
На підставі вищевказаної ухвали 07 квітня 2017 року слідчим Тростянецького відділення Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області Шамрієнком В. М. проведено обшук у житловому будинку за адресою: перший провулок АДРЕСА_1, 6, смт Тростянець Вінницької області.
Отже, обшук у будинку позивача проведено в рамках досудового розслідування кримінального провадження на підставах і в порядку, передбачених статтями 234, 236 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК, Кодекс).
Вважаючи протиправними дії слідчого щодо проведення обшуку 07 квітня 2017 року, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Чітке розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ).
Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.
Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.
Дія статті 13 ЄКПЛ поширюється на випадки, коли особа у своїх скаргах до компетентних національних органів, зокрема суду, наводить небезпідставні доводи про порушення своїх прав і свобод, визнаних цією Конвенцією. Водночас ефективні способи їх юридичного захисту не обмежуються лише процесуальним правом окремого оскарження відповідних рішень, дій або бездіяльності службових осіб. Захист може бути реалізовано і шляхом заявлення та перевірки відповідних доводів у межах інших судових процедур.
Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом.
Із урахуванням зазначеного та обставина, що окремі з порушуваних особою питань не підлягають окремому розгляду судом у порядку судочинства відповідного виду, автоматично не свідчить про порушення права цієї особи за статтями 6, 13 ЄКПЛ і не дає підстав відносити спір до компетенції суду іншої юрисдикції, до предмета якої відповідні правовідносини не належать.
Згідно з частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти дев'ятий, десятий частини третьої статті 42 КПК), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК).
Обшук житла чи іншого володіння особи становить втручання у її право на повагу до свого житла, передбачене частиною першої статті 8 ЄКПЛ. Відповідно до частини другої зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно з законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобо