ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2019року
м. Київ
Справа № 678/1/16-ц
Провадження № 14-437цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
заявник - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», Банк),
заінтересовані особи: Летичівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Відділ ДВС, ДВС відповідно), ОСОБА_3,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу ДВС
на ухвалу Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2017 року у складі судді Лазаренка А. В. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року у складі колегії суддів Корніюк А. П., П?єнти І. В., Талалай О. І.
у цивільній справі за скаргою ПАТ «УкрСиббанк», заінтересовані особи: Відділ ДВС, ОСОБА_3, на дії державного виконавця, та
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просило: визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу ДВСКовальчука Ю. Ю. та начальника цього Відділу Березюка А. І. щодо виконання виконавчого напису нотаріуса від 23 квітня 2009 року № 604; зобов'язати державного виконавця надати висновок експерта про вартість описаного й арештованого майна і провести подальші невідкладні дії для продажу приміщення кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 268,9 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3 (далі - Кафе-бар).
Скаргу мотивовано тим, що на виконанні у Відділі ДВС знаходиться виконавчий напис приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу від 24 квітня 2009 року № 684 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у сумі 1 214 384,07 грн. 22 жовтня 2015 року до Відділу ДВС направлено листа, в якому зазначалося, що державний виконавець призначив повторно суб'єкта оціночної діяльності для встановлення вартості описаного й арештованого майна, проте з моменту отримання цього повідомлення жодної інформації про вчинення виконавчих дій державним виконавцем на адресу Банку не надходило. Державний виконавець не здійснював і не здійснює виконавчих дій, що призводить до несвоєчасного виконання рішення суду.
Ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2017 року у задоволенні скарги ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені у скарзі вимоги є безпідставними.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року ухвалу Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2017 року в частині відмови у визнанні неправомірною бездіяльності державного виконавця та начальника Відділу ДВС скасовано та постановлено в цій частині нову ухвалу, якою визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця та начальника Відділу ДВС під час виконання та контролю за виконанням виконавчого напису нотаріуса від 23 квітня 2009 року № 604 про звернення стягнення на Кафе-бар щодо невчинення виконавчих дій на виконання виконавчого напису нотаріуса за період з 22 жовтня 2015 року по 23 листопада 2016 року. В іншій частині ухвалу Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалу суду апеляційної інстанції в частині задоволення скарги мотивовано тим, що за період з 22 жовтня 2015 року по 23 листопада 2016 року державний виконавець на порушення вимог чинного законодавства не вчинив жодних виконавчих дій, пов'язаних з виконанням виконавчого напису нотаріуса від 24 квітня 2009 року № 684, тому вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про визнання бездіяльності державного виконавця та начальника Відділу ДВС підлягають задоволенню. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд зазначив, що вимога Банку про зобов'язання державного виконавця надати висновок експерта про вартість описаного й арештованого майна державним виконавцем під час розгляду справи у суді першої інстанції виконана.
У травні 2017 року Відділ ДВС подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі Відділ ДВС зазначав, що не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі й під час виконання виконавчих написів нотаріуса. Такі скарги подаються до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 вересня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації пов'язане поняття цивільної юрисдикції, яку розуміють як компетенцію суду вирішувати справи в порядку цивільного судочинства.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їхнього відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.
При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у пор