Постанова
Іменем України
15 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 641/11019/15-ц
провадження № 61-33218св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року ОСОБА_5 звернувся із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом припинення права проживання та користування ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1.
27 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації.
Позовна заява мотивована тим, що з січня 2000 року до 29 листопада 2011 вона спільно мешкала із ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1, мали взаємні права та обов'язки, вели спільний побут, складали родину. ОСОБА_6 як її цивільний чоловік прийняв на себе обов'язок забезпечувати її проживання в цій квартирі пожиттєво. Останні роки життя ОСОБА_6 тяжко хворів, вона здійснювала усі витрати по утриманню квартири в належному стані, сплачувала комунальні послуги, здійснювала догляд за ним та його лікування. Після смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, вона за власні кошти поховала його і до травня 2013 року продовжувала постійно проживати у квартирі. На початку травня 2013 року захворіла та протягом двох тижнів перебувала на стаціонарному лікуванні. Після повернення з лікарні, не змогла потрапити до квартири, оскільки були замінені замки на вхідних дверях. Від сусідів дізналась, що син її цивільного чоловіка ОСОБА_6 - ОСОБА_5 разом із невідомими особами зламали двері, проникли до квартири, після чого вона не могла дізнатися про місце перебування її особистих речей та грошових заощаджень. Вона звернулась до суду за захистом своїх прав на проживання в спірній квартирі і рішенням суду від 16 червня 2015 року її право на користування спірною квартирою було поновлено, однак відповідачем на вхідних дверях знову змінено замки.
Вважає, що оскільки спадкодавець ОСОБА_6 прийняв на себе обов'язок забезпечити її пожиттєве проживання у спірній квартирі, після його смерті цей обов'язок не припинився. ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, тому до її складу також ввійшов обов'язок, що належав спадкодавцеві.
Крім того, у червні 2016 року їй стало відомо, що ОСОБА_5 в листопаді 2013 року продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7, а тому вона має право на половину грошової суми, отриманої від продажу квартири.
Уточнивши та змінивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 21 018,00 дол. США, перераховану у національну валюту за курсом НБУ на час постановлення рішення, як грошову компенсацію за умисне невиконання спадкоємцем ОСОБА_5 обов'язку спадкодавця ОСОБА_6 щодо забезпечення права ОСОБА_4 на довічне проживання у квартирі НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1; а також грошову суму у розмірі 72 мінімальних заробітних плат (станом на день постановлення рішення у справі) як компенсацію витрат ОСОБА_4 на догляд, лікування та поховання спадкодавця ОСОБА_6
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 червня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю та об'єднано в одне провадження.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2017 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_4 належних та допустимих доказів про наявність обов'язку ОСОБА_6, а після його смерті - ОСОБА_5, забезпечити їй пожиттєве проживання у спірній квартирі не надано, тому підстав для задоволення позову немає. Позовні вимоги про відшкодування витрат, понесених нею на догляд, лікування та поховання ОСОБА_6 також недоведені.
У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не взято до уваги покази свідків, які підтвердили факт спільного сумісного проживання ОСОБА_6 із нею як подружжя, здійснення нею витрат на його лікування та ведення спільного побуту, існування між ними усної угоди про довічне користування нею спірною квартирою та викрадення відповідачем належних їй документів та грошових заощаджень.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може вст